В колибі почту командира Біра знаходилося п'ятеро старшин. Привітавшись із новоприбулими, вони почали дещо розказувати, але більше розпитували.
- Друже командир, - перервав розмову Чумак, - мені дуже приємно бути з вами, але я мушу вертатися до своєї чоти. Перед тим хотів би знати, що ми робимо?
- А яка ваша думка, друже Арпад? - запитав сотенний, Бачите, - почав Арпад, - пляни дещо змінилися. Ми думали, що до зими здійснимо два проекти, але перший об'єкт був збудований у далеко більших розмірах від запляновапих попередньо й забрав більше часу. А тепер чота майже гола й боса.
- Що скажете ви? - запитав сотенний Чумака.
- Коли є наказ, - відповів той, - то беремося одразу до роботи. Але я мушу мати для вояків одежу, взуття й накриття до сну, а крім того, забезпечену доставу будівельних матеріялів та необхідного знаряддя. Хоч, здасться мені, що найкращою розв'язкою справи було б відправлення чоти в Перемищину. Я особисто, оскільки маю будівельну практику, можу залишитися тут. Не знаю, чи вам відомо, але всі шпиталі в Перемищині були збудовані власними силами, і до багатьох із них приклав свої руки і я. Одначе, виринає велика трудність: маскування шпиталю не можна зробити взимку, бо коли розтане сніг, то місце будови буде видне на велику віддаль. А якщо навесні цей шпиталь мали б маскувати ваші вояки, то краще їм його і збудувати.
- Ви маєте рацію! - підхопив сотенний Бір. - Природне маскування зимою взагалі неможливе, тому вважаю, що вам відповідніше вернутися на зиму до свого відділу.
До колиби ввійшов зв'язковий і, зголосивши свій прихід, почав звітувати:
- Сьогодні вранці ворог мав досить поважні втрати біля села, в якому ми вчора квартирували. Троє вбитих, п'ятеро поранених, а під лісом лежить четверо мертвих коней.
Скінчивши звітування, зв'язковий запитав, яка група звела цей бій, бо люди казали, що вона виглядала дуже вигідно й була в подертих одностроях.
На це відповів сотенний:
- Чота, яка звела сьогоднішній бій, належить до куреня Байди з Перемищини.
Чумак підвівся й хотів зголосити свій відхід, але його затримав сотенний і одночасно звернувся до бунчужного:
- Чи маєте в таборі якісь резервові мундири? Бунчужний вийшов із колиби й через кілька хвилин приніс три пари взуття й чотири німецькі однострої. Все це запакували в мішок, який Чумак перевісив через плече, потім поправив свій автомат на грудях, попрощався потиском рук із старшинами, а тоді по-військовому зголосив сотенному свій відхід. Його до застави відпровадив Арпад. Тут вони ще раз попрощалися, й Чумак пішов у напрямі перебування чоти.
Вечір був тихий і місячний. Сильний грудневий мороз дошкульно щипав за вуха й ніс, але Чумак не зважав на це. Йшов бадьоро, вслухаючись у рипіння власних кроків. Акустика в горах була настільки сильною, що навіть зламання звичайного сірника було б чути дуже далеко.
Біля міста Тісної пролунав рушничний постріл, і його звук столунням пролетів поміж горами. З Ужгорода в сторону Самбора їхав потяг, напевно вантажний, бо дуже сапав і стогнав, а його сильна сирена часто нарушувала довкільний спокій.
Зближаючись до палаючої ватри між деревами, Чумак увесь час думав про вигідні колиби сотні Біра, й мимоволі і явилася думка про те, що до цього табору могли б приходити різні сотні на відпочинок. Адже ж улаштування чогось подібного в інших теренах було абсолютно неможливою річчю.
Прийшовши до постою чоти, Чумак сказав:
- Хто найбільше потребує, - хай собі візьме. У цьому мішку є взуття й уніформи.
- Невже штани для мене? - аж підскочив від радости Когут і зразу замовк, подивившись на зосереджене обличчя командира.
А Чумак оглянув швидким поглядом своїх вояків і несподівано для всіх запитав:
- Ану, друзяки, що робимо? Ночуємо тут, чи рушаємо в Перемищину?
Всі як один зірвалися їз застеленої чатинням землі, виявляючи цим свою готовність до негайного маршу. Погасили ватру й пішли. Керуючись, замість зв'язковим, компасом і картою, на другий вечір чота перейшла Сян біля села Лукового, потім пройшла Дзюрдзів і скерувалася в напрямі Ліська, а на четвертий день добилася до села Ляхови… Тут рій Шуліки відійшов до своєї сотні, а рій Чумака подався в напрямі Грушівки, в околиці якої стаціонувала сотня Громенка.
Вислухавши звіт Чумака, сотенний Громенко розпитав його про все докладно й відіслав рій на заслужений відпочинок. «Чумаківці» одразу довідалися, що в часі їх неприсутности сотня звела кілька поважних боїв, але вояцтво було найбільше горде за здобуття міста Динова.