- Друзі! Пам'ятайте завжди про бойові правила! За цей довгий час ви вже повинні були навчитися ходити поміж кулями. Всюди мусите діяти розумно, холоднокровно й розсудливо. Але, коли є потреба, тоді треба заризикувати навіть життям. Отож для рятунку своїх друзів «не вагайся, брате»…
Сотня являла собою міцний, сконсолідований моноліт, і добір новаків до неї був би зайвий, а, може, навіть небезпечний. Це добре розуміло командування, й тепер нових сил до сотні не добирали.
Через два дні ворог заскочив боївку СБ й польову жандармерію в селі Володжі. Під час їхнього відступу до лісу вив'язався кровопроливний бій. Оточенений друг Камінь, добрий приятель Чумака ще з-перед війни, поклав із «ПЖ» чотирьох ворожих вояків, а коли побачив безвихідне становище, - застрілився. Його поховали в селі Рибному з участю всієї сотні й відданням військових почестей.
Хуртовина, яка шаліла на протязі кількох дняв, ущухла, зате вдарили сильні морози, а, одночасно з цим, ворог посилив свою активність. Незважаючи на це, сотня Громенка вибралася у пропагандивний рейд на ворожу територію, до і вла Ніздрця за Сяном, населення якого складалося лише з поляків, а, крім того, у ньому таборувало з'єднання регулярної польської армії і сильна станиця місцевої міліції.
Погода навряд чи сприяла цьому рейдові, й коли сотня, рушаючи в похід, демонструвала свою відвагу, то мороз показував силу також. Грубий шар льоду на Сяні час від часу тріскав із такою силою, що це нагадувало експльозію, а руки прилипали до сталевої зброї, мов до клею. Колишня гарна чорна борода бунчужного від морозу побіліла цілковито, бо на волосинках висіли льодові бурульки.
Завдяки сильному наступові на терен дій УПА, ворог ніколи не сподівався, що сотня Громенка завітає до Ніздрця як непроханий гість. А вона таки завітала. Перейшовши Сян, укритий грубою верствою льоду, зверху якого лежав сніг, сотня ввійшла до тієї частини села, де не було ворожого війська. Громенко вислав у напрямі громадського будинку і двірських забудов, де стаціонувало військо, сильну заставу, й сотня почала розходитися по хатах.
Такі пропагандивні рейди давали добрі наслідки, бо здобували для відділів УПА багатьох прихильників, але вони мали більший успіх у глибині Польщі, ніж у селах, які лежали безпосередньо за Сяном, бо тут всюди було багато ворожого війська й панувала постійно напружена атмосфера. Заходячи до хат, повстанці часто зустрічалися з непевними й переляканими польськими селянами.
Будинок міліції знаходився в тій частині села, яку зайняла сотня, і в одній хаті повстанці застали при вечері місцевого коменданта міліційної станиці. Вони його не роззброювали, навіть почали жартувати з ним, але про це повідомили коменданта СБ Петю. Через кілька хвилин два коменданти, наче старі друзі, тиснули собі руки, але в поляка рука чомусь тряслася.
Тим часом польські міліціонери втекли туди, де квартирувало військо, й незабаром у селі залунали постріли. Заалярмовані повстанці виходили з хат і чотами сходилися на збірний пункт, готові кожної хвилини до бою, але постріли не повторювалися. Аж через якийсь час від сторони, де стаціонувало військо, почувся сильний кулеметний вогонь. Поляки не думали про наступ, а підготовляли оборону будинків, які займали.
До збірного пункту друзі сотні принесли вбитого ворогом ройового. Його застрілив польський міліціонер, який утік до місця постою військових частин. Смерть одного з найкращих ройових була болючою втратою для сотні тим більше, що він, крім прикмет доброго підстаршини, був завжди веселий, гарно співав і мав театрально-мистецькі здібності.
Вистачило б сотенному дати наказ про пімсту, й через годину ціло село, включно з військовою базою, являло б собою купу попелу, але такого наказу не було. Сотня відходила за Сян, несучи тіло ройового, а друзі коменданта Петі вели на шнурку із зав'язаними очима роззброєного польського коменданта міліції.
Проходячи біля полоненого, Когут із притиском сказав: - Я б йому,…синові зав'язав не очі, а горло…
Після двогодинного маршу сотня прийшла до місця таборування попереднього дня, в ліс біля села Гут. Ватри, полум'я яких учора сягало до верхів дерев, іще мали багато розжареного вугілля, й кинуте на нього гілля одразу спалахнуло. Відгорнувши сніг із повстанських матраців, зроблених із чатиння, вояки клалися спати. Накривалися плащами й палатками, а верхню палатку обов'язково змочували снігом, бо вона, замерзнувши, творила ізоляцію між теплими тілами повстанців і сильним зовнішнім морозом.