26-го березня 1947 року розвідка довідалася, що до Сянока приїхала з Варшави військова інспекція, й вона, правдоподібно, завітає також до Балигороду та Тісної. У її складі мали бути державні «грубі шишки», тож через два дні добре підготовлений до виконання спеціяльного завдання курінь Хріна вже йшов повз Хрещату до місця засідки. По дорозі він іще раз затримався біля зруйнованого ворогом шпиталю, й командир Хрін знову пригадав своїм воякам підлий ворожий учинок та приречення пімсти за загиблих друзів.
Дійшовши до місця засідки, курінь зайняв становища, добре замаскувався й чекав. Сонце, яке щойно зійшло, почало огрівати землю, оживляти зелену траву й перші весняні квіти, а в горах топило останні клаптики снігу.
Сьогоднішня акція мала подвійну ціль: покарати ворога за варварське знищення шпиталю й заборонити йому цією дорогою переїжджати.
Ось на шляху показалося кілька вантажних автомашин, виповнених вояками. Вони їхали досить швидко, очевидно, намагаючись проскочити ліс якнайскоріше. За ними з'явилися три панцерні вози, а потім ряд розкішних лімузинів з охороною по боках. Блискучі зірки на раменах і численні медалі на грудях яскраво засвідчували важливість тих осіб, які знаходилися в лімузинах.
Хрін дивився на них пильним, дещо примруженим оком і пропускав автомашини далі в пастку, а сам думав над тим, що повстанська розвідка працює добре. Хто були ці військовики, не мали поняття навіть польські старшини із Сяноку. Знали про них лише довірені особи й розвідка УПА. Отже, це були люди, які плямували загальне знищення повстанців. Хрін загриз уста, і щоб не пропустити автомашин задалеко, раптом подав команду
- Вогонь!!!
Вдарили десятки автоматів, засвистіло втікаюче з опон повітря, а з радіяторів полилася вода, змішуючись із ворожою кров'ю. В колоні виникла страшенна паніка. Деякі панцерні вози, замість охороняти генералів, натиснули на газ і подалися до міста Тісної, а задня охорона чимдуж утікала до Балигороду. Поранені вояки, які повипадали з автомашин, повзли до поблизького потоку, інші почали ставити опір.
Із подіравленої кулями лімузини, яка тепер стояла впоперек дороги, виліз лисий генерал у білій шинелі й на животі поповз до потоку також. Це був саме той, хто плянував цілу акцію проти УПА, хто змобілізував чотири річники, щоб мати для її поборення силу, хто наказав виселювати всіх українців із території Лемківщини. Це був генерал Свєрчевський. Уже біля самого потоку дігнала його ще одна повстанська куля, й він, перевернувшись лицем догори, заспокоїв свою хижацьку мстивість навіки. Цей страшний ворог українського народу лежав зараз безвладний, у подертому генеральському однострої, а його злючі, широко відчинені очі дивилися застиглим поглядом на іронічно усміхнених упістій. Біля нього скорчився ще один забитий генерал і рясніли тіла багатьох високих рангами старшин.
Задоволений великими успіхами, курінь Хріна відходив у глибину лісу. Про смерть генерала Свєрчевського сотня Громенка знала вже на слідуючий день, а цю новину передавали радіовисильні в цілому світі.
Розділ 25. ВЕЛИКДЕНЬ
Про сніговії і сильні морози віддаленілої зими ніхто вже й не згадував, бо прийшла чудова весна. Колись голі дерева одягали на себе пишні зелені убори, цвіли сади, а птаство, яке попрощалося з повстанцями минулої осені, зараз їм знову весело співало. В терені частіше з'являвся ворог і частішали зудари з ним, але перемога далі була по стороні УПА.
Зближалися Великодні Свята. Селяни запрошували отця Кадила відправляти святочні Богослуження по їхніх селах, а він, знаючи, що в часі свят ворог обов'язково робитиме наскоки на села, договорився з почтом сотні відбути великодню відправу і свячення пасок на галявині у Володзькому лісі, куди був близький дохід із сіл Ясенова, Порубів, Гут, Володжі, Волі і Грушівки.
Думку отця Кадила підхопили всі, й підготовка до Великодніх Свят почалася повною парою. Вже за кілька днів до них на великій галявині, оточеній з усіх сторін дрімучими лісами, біля якої протікав потік, були збудовані столи, лавки і престіл. Довідавшись, що влаштовується Спільне Свячене, довкільні господині пекли, варили й накладали повні кошики. Вже від самого ранку з поблизьких сіл сходилося населення з кошиками, а в додатку загостила на галявину ще й сотня Бурлаки.