Стрілець Павук запитав дівчину:
- Чи можна з цієї криниці ще пити воду?…
Але відповіді не було.
Зближався вечір. Сьогодні кухарі вечері не варили, бо село було досить багате, й люди мали чим повстанців нагодувати.
Пізніше прийшли дівчата з Явірника Руського, який із Рибним майже лучився, й вечір пройшов дуже весело.
Після вечері повстанці розійшлися по засипаних духмяним квітом садах. Тут була й Катруся, одягнена в теплий плащ, якій санітар Зірка дав зі своєї торби з медикаментами таблетку аспірини. Побачивши це, стрілець Павук почав твердити, що ввесь запас ліків у Зірки складається тільки з аспірини та порошку проти вошей. Він навіть запитав санітара:
- Друже санітар, чи ви часом не дали Катрусі, замість аспірини, цього чортячого порошку?
Гулянка в садах продовжувалася. Гуляли гуртами, але пар не бракувало також. Одні жартували, інші затягали пісню. Там, де співали хлопці з дівчатами, пісні мали бадьорий характер, а де співали самі повстанці - пісня дзвеніла сумовито. Місцевим воякам з їхніми дівчатами було весело, але повстанці з інших теренів святкували сумно, бо ввесь час пригадували колишні часи, тужили за ріднею й коханими, турбувалися про їхню долю.
Тоді коли вояки сотні Громенка безжурно й весело проводили час, а обливання й жарти тривали до пізньої ночі, дещо осторонь, біля однієї хати, на широкій призьбі між гуртом старших селян сиділи старенький професор родом із Вінниччини зі своєю дружиною й кілька сотенних старшин. У дорозі на захід професора випередили большевики, й він залишився в Лемківщині, де інтенсивно діяли відділи УПА. Мав уже під сімдесятку, був середнього росту, з білою як сніг бородою. Відзначався великою скромністю й мало говорив, зате багато писав, і до нього часто приходили зв'язкові із Проводу ОУН.
Усі вони спостерігали гулянку розбавлених дівчат і повстанців, а потім професорові розв'язався язик, і він почав оповідати про Визвольні Змагання, СУМ і СВУ, потім про старші часи України під московсько-большевицькою окупацією, а згодом дискусія перейшла на тему дня.
Повстанська розвідка доносила з усіх сторін про прибуття до Сяну численних ворожих відділів. У Польщі продовжувалася мобілізація, а упівські формації майже щодня зводили завзяті бої з ворожими частинами по обидвох сторонах «лінії Керзона». Дич польської вулиці, розбурхана ще дикішою московською сваволею, хотіла нещадно винищити ввесь український нарід. Підлостям ворожих метод, застосовуваних у боротьбі, не було меж. Озвірілі комуністи отруювали воду, залишали навмисне розривні набої, поширювали різні хвороби.
- Я щасливий, що дожив до цих днів, - говорив професор селянам, а сам дивився на упівських старшин. - Коли спостерігаю оцих наших воїнів, які в таких неймовірно важких часах привертають честь нашій безталанній Україні, то мимоволі пригадую роки Визвольних Змагань 1917-1921 років, коли полковнику Коновальцеві й багатьом іншим військовикам доводилося нелегальним шляхом, проти рішень тодішнього уряду, творити українську армію…
Мову професора перебив котрийсь із старшин УПА запитом:
- Пане професоре, а яка ваша думка про наші теперішнії змагання.
- Друже старшино, - гірко усміхнувся професор, - коли б Захід не мав таких короткозорих політиків, як Чемберлен, Гітлер, Рузвельт і компанія, то можливості для акцій УПА були б набагато кращі. Але і при теперішніх умовинах чини цієї армії викликають безмежний подив, її командування добре знає свою справу, і, крім признання для нього, я не маю ніякої критики. Що ж торкається Проводу ОУН, то, незважаючи на його довголітній досвід у всіх секторах революційно-визвольної боротьби, все-таки була створена Українська Головна Визвольна Рада. Це дало змогу влучитися до змагань навіть таким молоденьким революціонерам, як я. - Професор з усмішкою погладив свою бороду, а тоді продовжував:
- Візьмім, наприклад, створення Антибольшевицького Бльоку Народів. Це був дуже добрий помисел. Виявилося, що ми в нашій боротьбі не самітні, з нами духово всі поневолені Москвою народи, і в рядах УПА є їхні представники. Шкода тільки, що їх мало, що поруч із нашими упівцями не борються національні армії всіх тих, кого уярмлює комуно-большевизм. Це приспішило б загибель московської колоніяльної імперії…