Цього дня Чумакові припала служба на сотні. Провіривши все, він повернувся на місце її постою й застав усіх сплячими Тільки виховник Зорян щось переглядав у своїх паперах, а командир Громенко, сперши маленьке дзеркальце на похиле дерево, голився якоюсь тупою бритвою. Перед тим вони, очевидно, вели дискусію, бо Чумак почув невдоволений голос Зоряна:
- Пропагандивний рейд у такому стані? Коли б той наказ прийшов бодай три тижні тому, коли ми ще виглядали як люди! Але сьогодні?!…
Його мову перервав командир Громенко:
- Мене найбільше мучать поранені. З ними нам буде важко добитися до кордону.
Чумак саме зняв чоботи й сушив на сонці онучі, промоклі від роси крізь діри. Почута дискусія, хоч і не зовсім зрозуміла, його дуже зацікавила. Сотня спала на становищах кільцевої оборони, а почет розташувався посередині. Сотенний глянув довкола, щоб переконатися, чи хтось іще не прислухається до цієї розмови, а тоді спинив свій погляд на Чумакові, підніс палець до уст і промовив «Псс-с-ст», що означало - про це нікому ані слова - тоді продовжував.
- Тим немає чого журитися. До кордону ми можемо дійти в будь-яких мундирах - польських, мадярських чи чеських, - але питання в тому скільки нас до нього дійде.
Останні слова сотенного ще більше заінтригували Чумака, й хоч він утішався повним довір'ям своїх зверхників, то все-таки вирішив, що про такі фантастичні новини йому краще нічого не знати. Тему дискретно відійшов, розбудив ройового Чорного, передав йому службу по сотні, а сам подався спати.
Але почута дискусія, хоч не мала ні початку, ні кінця, не давала йому спати. Пригадувалися слова командира про якийсь наказ і про те, «що ми можемо дійти до кордону в будь-яких мундирах - польських, мадярських чи чеських». Куди дійти? До якого кордону?… Вчора він знайшов у лісі польську газету, в якій писалося про велику працю новоствореної Організації Об'єднаних Націй. На іншій сторінці говорилося про страшну кривду, заподіяну західніми капіталістами населенню їхніх країн, та про арештування нефів, доконані колонізаторами. Виходило, що цю кривду робили західні капіталісти, а проти них розпочала боротьбу демократична комуна на форумі ООН. Але чи знає ця Організація Об'єднаних Націй, що діється зараз в Україні? Чи свідома вона того, яку жахливу війну виповіла комуністична Польща разом з її сусідами українському населенню?…
Подібного роду думки лізли в голову одна за другою й відганяли сон з очей перемученого Чумака. От хоч би взяти Лемківщину. Спочатку її знищили німці, вивезли половину молоді на важкі роботи до Німеччини й виарештували всю інтелігенцію. Потім ці терени зграбувала переходом червона армія, влучуючи насильно частину молодих хлопців до своїх орд, такі самі грабунки доконували польські банди, а наприкінці вже цілий апарат комуністичної Польщі, користуючись масами військ, викінчує і цю гарну українську територію, і її безталанних мешканців.
Роздумуючи над цим, Чумак щиро побажав, щоб червона лінійка кордону на карті сьогоднішньої Польщі вела через ріку Збруч і походила б поза Хустом. Тоді комуністична польська держава обороняла б Варшаву і Краків, а не гуляла по лемківських лісах. А із другого боку, він був гордий за своїх геройських друзів і цілий визвольний рух, на поборення якого ворог стягнув численні дивізії військ.
Тут він пригадав собі слова свого батька, який не раз говорив йому:
- Сину, як ти перейдеш у житті те, що я пройшов, то говоритимеш інакше. Я був три рази у фронтовій лінії, а наостанку брав участь у штурмі. Довелося мені побувати й у петлюрівській армії, але в ній був балаган, і я подався додому.
Чумак подумав про те, де зараз перебуває його батько. Чи ще живе? О, як хотілося б із ним тепер поговорити! Або мама. Скільки разів вона ховала його пістоль, тримаючи двома пальцями й кажучи до Чумака:
- Сину, чи ти здурів? Чи знаєш, що тебе за це чекає?…
З цими думками Чумак заснув і прокинувся від туркотіння літака, що кружляв над лісом, Проте ранок був спокійний. Повстанці ходили довкола своїх бойових становищ, збирали гриби і їли їх сирими. Сотенний звернувся до службового Чорного з наказом, щоб стежі добре пильнували околицю, бо повинні прийти зв'язкові. Чумак збагнув, що прихід зв'язкових напевно матиме щось спільного з цим незрозумілим йому досі рейдом.
Увечері кухарі знову варили воду, до якої докидали кілька залишених зернин, мов би на якісь чари. А потім почалася жебранина того зілля, що зветься бакуном. Коли хтось звертався за листячком до ощадного Павука, то часто втрачав охоту до куріння. А Павук усе повторював: