— Галинко, здаюсь! — Мостовий почав допомагати дружині.— Пообідаємо і як засядемо за дурня, то... Ні, сьогодні не зможу. Завтра будемо грати з тобою...
Платон подзвонив у Сосонку Макару Підігрітому.
— Ми сьогодні правління скликаємо, Платоне.
— О котрій?
— Зараз починаємо. Про підготовку до весни хочемо поговорити.
— Добре, Макаре, я скоро приїду... Що? Все добре, їй краще, заспокой Полікарпа Васильовича... Розмовляв зі Степкою по телефону? Тим краще. Од мене всім вітання.
Прокіп Минович Котушка, шкутильгаючи, ходив од вікна до вікна й відривав білі смужки паперу, прибиральниці мили шибки, й по всіх кімнатах райкому гуляли весняні протяги, а на косопільських вулицях дзюрчали струмки. Під тоненькою плівкою шерхлого льоду, на посинілих річках, в ярах та байраках народжувалася повінь.
До приймальні Мостового вже кілька разів дзвонив Петро Йосипович Бунчук, допитуючись, коли буде секретар.
— У Сосонці Олександр Іванович,— відповідав Котушка.— Обіцяв скоро бути.
Цієї ночі на «Факелі» було оголошено аврал: Русавка враз почала розливатися і, стримувана греблею, ширшала на очах, підбираючись до стіжків сіна, залишених на луках, до буртів картоплі, буряків і моркви на полях городньої бригади. Михей Кожухар підняв тривогу, прибіг до Гайворона, Платон подзвонив Турчину, і Арсен Климович поїхав у гуртожитки, будив шоферів, екскаваторників, бетонників і посилав у Сосонку. Машини грузли на луках, і їх майже на руках витягали люди з весняного місива.
Вдосвіта приїхав у Сосонку й Мостовий — Кожухар подзвонив йому, бо йшлося ж про насіння картоплі, вирощене на дослідній ділянці.
До півдня автоколона «Факела» перевезла все, що було в буртах і на луках.
Мостовий з Турчиним пішли греблею до відвідного каналу, з допомогою якого в разі необхідності можна буде понизити рівень води в Русавському морі. Турчин поглянув на відмітку.
— За добу на двадцять сантиметрів підвищився рівень води, Олександре Івановичу, добре, що встигли переселити людей.
— Я прошу вас, Арсене Климовичу, швидше закінчити будівництво хат, у нас ще дев'ять родин живуть у клубі,— стурбовано сказав Мостовий.
— Сьогодні ми пошлемо ще дві бригади будівельників,— пообіцяв Турчин.— Давайте, Олександре Івановичу, вийдемо на той берег, глянете, як ми зустрічаємо весну.
Крута стежка дерлася вгору. Турчин у шкіряній куртці й гумових чоботях легко ступав по доріжці й не помітив, що Мостовий далеко відстав од нього. Кожен крок Мостовому коштував неймовірних зусиль, не було чим дихати, він хапався руками за колюче гілля глоду й ішов, ледве пересуваючи ноги. Здавалося йому, що кожний крок буде останнім. Хотілося впасти й лежати, хотілося води... з криниці.
Турчин оглянувся.
— Що з вами, Олександре Івановичу? — підбіг Турчин до Мостового.
— Нічого... просто я... стомився.
Турчин взяв Мостового під пахви і майже витяг на крутий берег Русавки.
— Я забув удома валідол, Арсене Климовичу, але в машині є, якщо можна, то...
Мостовий сів на камінь, розстебнув комір сорочки.
— Я швидко,— сказав Турчин і побіг до села.
Мостовий сидів із заплющеними очима, не маючи сили підняти повіки. Тут, на високому березі, під свіжими вітрами, Олександру Івановичу стало трохи легше, й він уже шкодував, що потривожив Турчина. Підвівся, підставивши груди вітрові, глибоко вдихнув настояного на весняних бруньках повітря й відчув себе краще — приступ минувся.
Тут, на березі Русавки, справді було гарно. Перед очима Мостового вимальовувалися контури могутнього «Факела», чорніли Видубецькі гори, а поля ще були вкриті де-не-де сірим снігом. Пройшов поїзд з платформами, навантаженими саджанцями,— лісовий міністр додержав слова. Красиво буде, коли виростуть навколо Русавського моря ліси... Добре, що й землі Сосонці прирізали сусіди. Був би молодший Ничипір Іванович, от кого обрати б секретарем партійної організації! Де ж це Микита? Пора їхати в райком. Сьогодні зустріч з парторгом ЦК на будівництві Сергієм Стояном. Треба готуватися до партійної конференції на «Факелі». Майже на вісімсот комуністів збільшилася партійна організація району. Оце сила. Можна долати нові рубежі. Ех, якби лиш здоров'я, якби не це кляте серце. Ну, нічого, Сашко, влітку поїдеш з Галиною і Андрійком до моря, в гори... Життя, власне, тільки починається... Добре, що Галинка завагітніла, якби народила йому доньку... Ні, все прекрасно на цьому світі, Мостовий.
Примчали «Волга» й газик Гайворона. Микита подав Мостовому таблетки.
— Що з тобою, Сашко? — підійшов Платон.— Знову приступ?