— Правда.
Платон приїхав у Ясноград вранці. Наталка вже чекала на нього. В коротенькій білій спідничці і білому светрі стояла біля воріт лікарні. Згодом приїхав і Нарбутов. Усі разом обійшли лікарів, сестер і няньок — дякували.
Удома на них чекала зі святковим обідом щаслива Ольга Аркадіївна.
До столу запросили, звичайно, і райкомівського шофера Микиту — кремезного парубійка з соромливою дівочою усмішкою.
Випили за здоров'я Наталі.
— А ви чого ж не п'єте, Микито? — запитала Ольга Аркадіївна.
— В дорогу ми не п'ємо,— чомусь сказав про себе у множині шофер.
— А ти хіба сьогодні збираєшся їхати? — здивувалася Наталка, з докором дивлячись на Платона.
І хоч Платон справді збирався їхати сьогодні, та не змія сказати про це дружині.
— Я побуду ще,— безпорадно подивився на Микиту.
— Гадаю, що за цей день, який ти погостюєш у нас, з твоїм колгоспом нічого не скоїться,— пильно стежачи за Платоном, промовила мати.— Адже невідомо, коли ви ще зустрінетеся з Наташею.
— Я гадав, що ми поїдемо разом, Ольго Аркадіївно.— Платон так і не допив чарки.
Запала тиша. Байдуже длубалася виделкою в тарілці Ольга Аркадіївна, мовчав Нарбутов. Мовчала Наталка. Микита, подякувавши за обід, вийшов з кімнати.
— Невже ви,— останнім часом теща іноді зверталася до Платона на «ви»,— невже ви думаєте, що Наталя може зараз їхати у вашу Сосонку? Свята наївність! Після того, що вона перенесла? Вона мусить бути ще кілька років під постійним наглядом лікарів. Це азбучна істина. Дивуюсь, Платоне, як ви могли не подумати про це?..
— Ситуація складна,— сказав, аби щось сказати, Нарбутов і втопив очі в миску з борщем. Йому було соромно за безцеремонність, з якою розмовляла з Платоном дружина. Наче із стороннім.
— На жаль, я не зможу зараз поїхати,— вимушено посміхнулася Наталка Платонові.— Я так люблю Сосонку!
— Але мені сказав професор Крещенко, що ти... майже здорова,— несміло заперечив Платон.
— Майже — це ще не здорова.— Ольга Аркадіївна почала збирати посуд.— Ми її витягли з того світу не для того, щоб вона знову злягла. Ми ж з вами культурні люди і повинні розуміти, що це не жарт — перенести таку операцію.
— Дуже складна була операція,— підтвердив Нарбутов, відчуваючи свою жалюгідність.
— Чай будемо пити в саду,— повідомила Ольга Аркадіївна.
Усі слухняно пішли до саду. Під яблунею стояв стіл, на ньому сичав самовар. Чай пили мовчки. Якісь окремі нікчемні слова ніяк не могли зв'язатися в змістовні речення.
— Піду спочину,— промовив Нарбутов, зрадівши можливості щезнути.
— Наташо, тобі теж треба лягти. Пам'ятай про режим! — нагадала мати і пішла на веранду.
Наталя встала з-за столу і, похитуючи стегнами, пройшлася по стежці, зірвала червону айстру і кинула Платонові.
— Ти не гнівайся на мене,— куйовдила неслухняного чуба Платону.— Я не можу ризикувати...
— Але ж тоді ти приїхала? — згадав минуле Платон.
— Тоді мені було байдуже: жити чи вмерти... А зараз я хочу жити. Розумієш? Ти мене осуджуєш?
— Ні... Але як же ми будемо, Наташко?
— Що — як будемо? Жити? Переїзди до нас... Ні, ні, я ж забула, що ти ідейний,— саркастична посмішка зачепила краєчок рота Наталки.
— Ти знаєш, що я не переїду. Не можу.— Сірники ламалися, і він довго не міг запалити сигарету.
— Одвічна боротьба,— покусувала стеблинку Наталка,— любов і обов'язок. Бути чи не бути... Шекспір в оригіналі — диво! Я просто в захопленні! Ти багато втратив, що не знаєш англійської.
— Я втратив багато,— недопалок полетів на землю.
— Навіщо ви кидаєте недокурки, тут же не ферма,— почувся голос Ольги Аркадіївни з веранди.
Платон підняв сигарету і поклав у кишеню піджака. Зрозумів, що Ольга Аркадіївна стежила за ним і дочкою.
— Який у нас гість! Наталко! Ми такі раді! — знову почулося з веранди, і незабаром на стежці з'явився з букетиком троянд Давид Сокальський.
— Даруйте, що не міг вас,— звернувся до Наталки,— особисто випроводити з нашого похмурого царства — шеф тримав за поли халата, але зараз я поздоровляю вас з поверненням.
Наталя пальчиками доторкнулася до краю спіднички і грайливо вклонилася.
— Ви нас, ескулапів, лаєте,— Давид сів навпроти Платона.— А ми повернули Наташу з того світу, і, будь ласка,— одержуйте свою дружину.
— Спасибі,— щиро подякував Платон.— Я знаю, як багато ви особисто зробили для Наталки.
— Я — нуль,— махнув рукою Давид.— Чорнороб. Шеф — то чарівник. Ми з ним розробили такі апарати, що... Наташа бачила.