«А якщо Діма вже ніколи не повернеться? Чиєю буде кімната? Моєю чи дядька Петі?», — необачно подумала Леся, враз посоромилася цієї думки і сказала, втерши сльози:
— Я знаю, що він не втікав.
— То пошукаймо його, — запропонувала Христя.
— Де?
— Ми проведемо розслідування! — дівчинка враз оживилася. — Як справжні детективи. Я і ти. Ще Ладу з собою візьмемо! Вона ж уміє сліди винюхувати?
Раптом у кишені Христининих штанів задзеленчав мобільний. Телефонувала її мама.
— Піца готова!
Зіскочивши з гойдалки, дівчата прожогом вибігли з майданчика. Лада зірвалася з місця й, весело гавкаючи, помчала за ними. Той самий сірий кіт, якого вона налякала, заліг у траві під затінком огорожі. Побачивши собаку, знову сполохався й умить заскочив на розлоге дерево, з котрого вже потроху осипалося пожовкле листя. Зненацька вже перед самим під’їздом Христя зупинилася й радісно вигукнула:
— Стій!
Леся завмерла. Тоді Христинка знову дістала свій смартфон.
— Зараз подивимося в інтернеті, як тих демонів виганяти.
— А там і про це є?
Лесі ніколи не мала смартфону. Ба більше — її навіть не підпускали до Діминого старенького комп’ютера. Все, що вона знала про інтернет: там можна спілкуватися із друзями, яких у неї не було, а ще донесхочу дивитися всілякі кумедні відео.
— Там усе є, — розсміялася Христя.
Вона розгорнула пошуковик і видрукувала питання: «Як вигнати демона з людини?».
— Ого, та тут купа всякої всячини... — сама неабияк здивувалася, щойно спливли численні рядки відповідей. — Глянь, скільки відео, а статей різних так багато, що не перечитати. Давай пізніше, га? Я піци хочу.
Леся кивнула й дівчатка миттю заскочили у під’їзд.
Удома діти хутенько вимили руки й кинулися до столу — апетит нагуляли нівроку. Запашна домашня піца вмить покращила настрій, а спільний перегляд з дорослими смішного кіно про хлопчика-супергероя розвіяв на порох усі Лесині тривоги. Після фільму усміхнена дівчинка отримала нову зубну щітку, ретельно вмилася, почистила зуби й натягнула на себе дещо завелику за розміром піжаму, видану тіткою Галею.
Вклали дівчат у завчасно провітреній Христининій спальні.
— Завтра пошукаємо докази в його кімнаті, — пошепки скомандувала Христя, щойно її мама побажала їм «добраніч», вимкнула світло й причинила за собою двері. — Може, знайдемо записку або навіть щоденник. Якщо він утік — то мав би прихопити улюблені речі! Я б так і зробила. Нізащо б не тікала з дому без футболки з Пепою і ляльки Спектри. А ти що взяла б із собою?
«Тут так гарно пахне», — подумала Леся, загортаючись у ковдру по самий ніс. Свіжа та незвично м’яка постіль заколисувала дівчинку. Вона позіхнула, перевернулася на інший бік і попри солодку пелену дрімоти відповіла без роздумів:
— Я б узяла Ладу та «Гаррі Поттера»... — по тому провалилася в глибокий сон.
Розділ 12
Прибувши на місце призначення — знову до берега річки Бистриці-Солотвинської, та цього разу трохи вище за течією, за сотню метрів від залізничного мосту, поблизу села Клузів, Назар одразу помітив чималий рейвах. Купа службових автомобілів тулилася на узбіччі так щільно, що йому довелося шукати місце для свого «логана». Піднявшись пологим пагорбом, укритим густою травою, капітан опинився на порослому кущами узбережжі.
Периметр було відгороджено стрічкою. Люду товклося тут чимало — районна поліція, експерти, журналісти. Останніх ледве стримували молоді патрульні, яких виставили вздовж натягнутої червоно-білої стрічки. Вус показав своє посвідчення і рушив до Гричака. Той грізно вичитував якогось переляканого молодика. Назар демонстративно кашлянув у кулак та заговорив:
— Що тут, товаришу підполковник?
Молодик з удячністю зиркнув на капітана й непомітно прослизнув геть, користаючись нагодою. Гричак розвернувся до Назара, скрушно похитав головою й хрипким голосом відповів:
— Чортівня тут, Вусе. Це треба бачити!
Підполковник рушив уперед, Назар за ним. Кам’яний вираз обличчя Гричака змусив Назара напружитися. Що там аж таке страшне? Вони продерлися крізь чіпке гілля верболозу й дісталися краю води. Там навпочіпки працювали чоловік та жінка, обоє в захисних медичних костюмах. Зачувши кроки, жінка здійняла погляд, а тоді й сама підвелася.
— Знайомся, — незвично тихим голосом сказав Гричак. — Це Віра Стельмах. Наш новий експерт обласної судово-медичної експертизи.
— Очільниця, — обережно знімаючи з обличчя маску, додала жінка. — Мене призначили керувати обласним бюро.
Назар одразу відчув холодний погляд експертки. Вона дивилася так, наче була готова врізати Гричаку, ледве себе стримувала. Слідчий не здивувався. Йому самому іноді свербіло чимдуж заїхати керівнику по «морді», адже той часто дозволяв собі перетнути межу у спілкуванні. Цікаво, чим він уже встиг допекти цій жінці?
Попри виразну прохолодність Віра видалася йому вродливою — тонкі риси обличчя, великі осяйні очі, пухкенькі губи, підкреслені червоною матовою помадою, приковували погляд. Темна хвилька волосся, що вибивалася із зібраного хвостика, зблиснула на сонці.
— Провідний слідчий Назар Ярославович Вус, — урешті назвався він, незграбно подавши жінці руку. — Центральний відділ.
Та глянула на простягнуту руку, тоді на свою у брудній латексній рукавичці й, проігнорувавши Назарів жест, розвернулася спиною до чоловіків і заговорила:
— Тіло знайшов рибалка, мешканець села. Вийшов на вечірню риболовлю і помітив валізу, що прибилася до берега. Звернув увагу, бо знахідку обліпили щури. Якби не шурхіт, який здійняли пацюки, ми ще нескоро її б виявили.
Назар опустив погляд на предмет, біля якого навпочіпки розташувалося двоє — інший експерт та незнайомий чоловік зі світлим, акуратно зачесаним волоссям. Назар здогадався, це слідчий з обласного управління. Чоловіки сиділи біля величезної валізи для подорожей — темно-синьої, пошарпаної, мокрої й страшенно брудної. Тоді він помітив, що валіза стікає водою коричнево-червоного кольору. І вже потім, зазирнувши досередини, побачив тіло.
— Молода жінка, — продовжила експертка. — На вигляд років до тридцяти. Тіло ще не діставали з валізи, та вже зараз зрозуміло — труп частково розчленований. Інакше його б туди не запхали.
— Вона що, лиса? — спитав капітан, помітивши, що жертва не має на голові волосся.
Експертка кивнула.
— Причина смерті?
— Скажу після аутопсії. Проте вже зараз бачу, на тілі чимало саден.
— Її побили? — продовжив сипати питаннями Назар.
— Схоже на те. Але про походження синців повідомимо згодом. Зараз ми закінчуємо брати проби води, ґрунту. Сфотографуємо все, зафіксуємо сліди, а вже у понеділок зможете перетелефонувати в бюро й отримати детальну інформацію. Або дайте ваш мейл і я залюбки надішлю звіт в електронному вигляді, щоб не марнувати ваш час...
— У понеділок?! — обурився Назар. — Ви маєте провести експертизу негайно!
— Ні, проведемо аутопсію в понеділок. У вихідні ми не працюємо.
Віра трималася спокійно. В її очах зблиснув вогник, жодним іншим чином вона не виказала своїх емоцій.
— Не працюєте?!
Капітан розлютився. На його скроні запульсувала жилка. Він стиснув кулаки й розвернувся усім корпусом до свого начальника:
— Підполковнику, ми можемо забрати труп до себе в морг? Циганюк проведе розтин негайно!
Тим часом Віра щось кинула іншому експерту на вухо, стягнула рукавички, жбурнула їх у пакет до маски і підійшла майже впритул до Назара.
— Ні, не можете. Ця ділянка — наша територія.
— Але ж у нас справа! Та й ця ділянка підпорядковується місту!
— З усією повагою, але не доведено, чи є хоч якийсь зв’язок між вашим учорашнім застреленим і цією жінкою у валізі. Я тут вогнепальної рани не бачу, а ви? До речі, ця земля підпорядкована Тисменицькому району.
А тоді, глянувши на капітана з виразною зверхністю, додала:
— І Циганюка вашого знаю. У мене досвіду в подібних справах значно більше, тож спіть спокійно — жертва в надійних руках.