А за мить пролунав перший постріл.
Коли він звів безтямну голову, побачив на відстані кількох метрів Коня, що судомно стискав пістолет у витягнутій руці й кричав без тями. А тоді з диким вереском Кінь кинувся вперед і ще двічі вистелив упритул у навіжену пику Макса, який нарешті гепнувся на каміння біля самої води, зовсім поруч із Дімою. Той похапцем почав відсуватися, рачкуючи. Довкола зміїлися бризки крові — хтозна де та чиєї, усі четверо там добряче наслідили...
Якби не Кінь та Гошин пістолет, ніхто з них уже не вернувся б додому.
Розділ 39
— Яке повне ім’я цього Гоші? Знаєш?
Поліцейські сиділи мало не з роззявленими ротами. Хіба так буває, що розслідуючи одну справу, закривають зовсім іншу? Новак, Малярчук та інші вдоволено потирали долоні. Всі, окрім Назара. Старший слідчий завмер і дивився на затриманого скляними очима. Звісно, він знав, як друзі кличуть його Костю, бо це прізвисько причепилося до малого ще з п’ятого класу, коли той почав стрімко рости...
— Григорій, — відповів Діма.
Він почувався виснаженим. Розповідаючи поліцейським про події тієї ночі, ніби знову їх переживав. Здавалося, постарів на ціле життя, хоч минув насправді лише тиждень.
Після того, як Кінь прикінчив Макса, вони підхопили непритомного Гошу й утекли подалі. Спочатку попадали просто на землі в якомусь дворику позаду спортивного комплексу, щоб перевести подих. Гоша прийшов до тями, але його голова була дуже побита. Тоді Кінь запропонував замести сліди у квартирі, вичистити все, адже Макс не місцевий, а тіла Діани він уже сам позбувся. Відтак був шанс, що на них ніхто не вийде.
Кінь говорив переконливо, наче справді був експертом у таких справах. Хлопці пристали на його пропозицію. Вони повернулися й вимили квартиру. Залишився диван та килим. Кров з тканини ніяк не хотіла відчищатися, тож Гоша сказав зараз покинути все так. На ранок, коли квартира сяяла чистотою, розійшлися хто куди — Діма забрав пістолет, аби надійно заховати, Кінь подався додому, а Гоша вирішив зателефонувати батькові й попросити допомоги. Зрештою той пістолет належав батьковому знайомому.
З килимом та диваном розібралися батько та двоюрідний брат, Гоша потім їх усіх цим заспокоював. Говорив, треба ненадовго залягти на дно, а потім кожен повернеться до свого життя. І може, вони навіть знову зберуться «на хаті», але відтепер — жодних «чужих».
— Де Григорій? — допитувався старший слідчий.
— Ми планували зустрітися на гаражах. Я трохи спізнився, коли ж прийшов — його не було. Потім дізналися, що Гоша загримів до лікарні. Він потрапив під гарячу руку якимсь придуркам біля озера, і ті додали його побитій голові ще травм.
— Ти бачив його? — перепитав старший слідчий.
Діма невпевнено хитнув головою.
— А той ваш Кінь має людське ім’я? — раптом поцікавився Новак, дивуючись, чому капітан розпитує лише про сина Топольного.
Діма вже розтулив рота, щоб відповісти, аж тут старший слідчий скочив з місця:
— А може, ти нам брешеш? Га? Твої відбитки пальців є на пістолеті, і якщо це справді той самий ствол, з якого вбили Піскуна, то не відкрутишся!
Діма затремтів від страху. Він гадав — якщо сказати правду, все залагодиться. Адже він не вбивав Макса. То Макс хотів усіх їх повбивати. Ніхто не винен у його смерті. Макс... то був такий же монстр, як і їхній з Лесею вітчим. Хіба такі лишають вибір іншим?
З кутка кімнати вийшов інший поліцейський, який досі мовчав:
— Упізнаєш?
Тицьнув Дімі в обличчя кольоровий знімок. Хлопець, побачивши знайомий предмет, кивнув. За спинами поліцейських Анжела витягнула шию, аби теж роздивитися світлину.
— Це моя запальничка, тобто мого тата.
— Як вона опинилася в кишені покійного Піскуна? — продовжив поліцейський.
Діма знизав плечима. От чому запальничка не знайшлася навіть після «генерального» прибирання «на хаті». Бо її забрали... її він забрав...
— Я загубив татову запальничку. Напевне, випала з куртки, коли був «на хаті». А Макс її знайшов і сховав до власної кишені.
— Гаразд, а тепер глянь на цю фотографію.
Він розгорнув перед хлопцем роздруківку з чорно-білого принтера. Зображення було не найкращої якості, але Діма одразу зрозумів, що там.
— Ти знаєш, хто це? — перепитав слідчий.
Малий кивнув. Раптом старший слідчий вирвав з рук колеги аркуш і визвірився:
— Що це за самодіяльність?!
— Я гадав, цих двох ви теж помітили тоді в лікарні...
Назар побілів, а Діма тим часом проскімлив:
— Коли стало відомо, що поліція вийшла на Гошу, ми допомогли йому втекти з лікарні. Гоша не винен, але хто б йому повірив.
— Це фото з лікарні? Тут з тобою Кінь? — перепитав Новак.
— Так, — підтвердив Діма.
— Як його звати?
— Костя. А прізвисько у нього «Кінь», бо він дуже дебелий, а ще завжди голосно сміється, ніби «ірже».
Старший слідчий гримнув кулаком по столу і зненацька вискочив з кімнати. Інші поліціянти лише здивовано перезирнулися.
Розділ 40
На вулиці стояла глуха ніч. Перша по-справжньому холодна і збіса страшна для Назара ніч. Він прожогом вискочив з управління навіть без верхнього одягу й кинувся до свого авто. Тремтячими руками встромив ключ запалювання під кермом й помчав крізь мокрий сніг вулицями Франківська, ігноруючи сигнали світлофорів.
Менш ніж за десять хвилин загальмував перед багатоквартирним будинком, абияк кинув машину посеред під’їзної алеї й ускочив до парадного. Код дверного замка він досі пам’ятав. Далі ліфт, восьмий поверх і броньовані темно-коричневі двері, у котрі довелося грюкати кілька хвилин.
— Чи ти здурів?!
На порозі стояла заспана Інна. Короткий шовковий халатик, недбало запнутий над напівпрозорою нічною сорочкою, скуйовджене, але доглянуте волосся й округлий живіт.
— Костя!!! — загорлав Назар ще з хідника.
Далі без привітань та пояснень увірвався до квартири. Ошелешена Інна відскочила до стіни й затулила свій живіт руками. А тоді, оговтавшись, побігла за ним.
— Назаре! — крикнула вона, схопивши колишнього чоловіка за рукав.
Відмахнувся від жінки, як від надокучливої мухи, і штовхнув двері синової кімнати.
— Костю!
У цій кімнаті, як і в решті квартири, було темно. Лише тьмяне світло, яке падало в передпокій з під’їзду крізь досі відчинені навстіж двері, трохи підсвічувало помешкання. Спочатку Назар не розумів, чи хтось узагалі є в цьому приміщенні, але за мить почулося рипіння ліжка. Чоловік переступив поріг і схопив за плечі сина, що кволо сів на постелі.
— Тату? — спантеличено спитав Кінь, позіхаючи.
— Нам негайно треба поговорити! — гаркнув Назар і почав стягувати його з ліжка.
Той потягнув за собою ковдру, упав на підлогу й налякано зойкнув.
— Що ти робив з Григорієм Топольним і Дмитром Кухарчуком?!
— З ким? — спросоння перепитав Кінь, намагаючись підвестися з підлоги й виплутатися з ковдри.
— Я питаю, що ти, блядь, робив «на хаті» в Гоші?!
— Звідки ти знаєш...
Кінь напружився й уп’явся пальцями у ковдру.
— Взяли твого дружка, Діму...
Хлопець відчув, як йому віднімає ноги. Не в змозі ані говорити, ані стояти, він тихо сповз на підлогу. Раптом за їхніми спинами почулися кроки, а тоді в кімнаті увімкнули верхнє світло. Батько та син замружилися.
— Що тут відбувається?
Слідчий повернув голову і побачив нового чоловіка Інни. Такий же заспаний та заскочений, як і решта мешканців квартири, він стояв у самих трусах, схрестивши на грудях накачані руки. Назар зміряв його поглядом, ледь помітно скривився, побачивши рельєфний торс, біцепси, акуратно вибриту стильну борідку та кубики пресу. За спиною «качка» стояла стривожена Інна.
— Заради Бога! — вереснула вона. — Поясни, що сталося!