Бенджамін Стівенсон
Усі в моїй родині — вбивці
Аліші Паз.
Ось ця нарешті твоя.
Хоча вони всі були твоїми і завжди будуть.
Чи присягаєтеся ви, що ваші детективи завжди й усюди розслідуватимуть злочини, доручені їм, послуговуючись лише тим розумом, яким ви забажаєте їх наділити, і не вдаючись до та не покладаючись на Божественне Провидіння, Жіночу Інтуїцію, Шаманізм, Фокус-Покус, Збіг чи Диво Господнє?
Присяга члена Детективного клубу — таємної спілки детективних письменників, до якої входили, зокрема, Аґата Крісті, Ґ. К. Честертон, Рональд Нокс і Дороті Лі Сеєрс. 1930 рік
1) Убивцею мусить виявитися той, про кого згадували десь на початку історії, але від чиєї особи ніколи не велась оповідь.
2) Усі надприродні чи протиприродні впливи мають бути виключені в процесі розслідування.
3) Дозволено не більше ніж одна таємна кімната чи один таємний хід.
4) Не дозволено використовувати вигадані отрути, пристрої та явища, для розуміння яких потрібне розлоге наукове пояснення наприкінці історії.
5) Примітка автора: прибрано архаїчні вислови.
6) Детективові не повинні сприяти випадкові збіги, і він не повинен володіти непоясненною інтуїцією, яка потім справджується.
7) Детектив не може сам скоїти розслідуваний ним злочин.
8) Детектив не повинен раптово згадувати про якісь зачіпки, не відкриваючи їх читачеві.
9) Дурний друг детектива, «Вотсон», не повинен приховувати від читача жодного міркування, що спадає йому на думку; його розумові здібності мають бути трохи слабшими, але не набагато, від інтелекту пересічного читача.
10) Близнюки чи будь-які інші двійники не повинні з’являтися в сюжеті, якщо читача до них завчасно не підготували.
Рональд Нокс. «10 заповідей детективної прози», 1929 рік
Пролог
Усі мої рідні когось убили. Найпродуктивніші з нас убили навіть не один раз.
Не хочу драматизувати, але так і є, і коли я взявся писати цю книжку (хоч це й складно робити однією рукою), то зрозумів, що мушу казати правду — інакше ніяк. Це здається очевидним, але в сучасних детективних романах іноді про це забувають. Тепер письменники намагаються перехитрити, здивувати: важливішим є туз, якого автор ховає в рукаві, ніж те, що в нього в руках. Чесність — це те, що відрізняє детективи «золотої доби»: усіх тих Аґат Крісті й Честертонів. Я знаю, бо пишу книжки про те, як писати книжки. Річ у тому, що існують певні правила. Один дядько на ім’я Рональд Нокс, який теж був із тієї «золотої» компанії, якось склав цілий перелік, хоча назвав це не правилами, а цілими заповідями. Я виклав їх в епіграфі — знаю, їх ніхто не читає, але повірте, що до тієї сторінки варто повернутися. Власне, краще взагалі її загорнути. Щоб не вдаватися в подробиці зараз, скажу тільки, що золоте правило «золотої доби» таке: «Грай по-чесному».
Звісно, це не роман. Усе це сталося зі мною насправді. Але все-таки тут буде вбивство і буде розслідування. Декілька вбивств і розслідувань, власне. Та не стрибатиму поперед батька в пекло.
Я читаю багато детективних романів. І знаю, що нині письменники дуже люблять використовувати так званих ненадійних оповідачів — персонажів, від імені яких ведеться оповідь, але які багато в чому брешуть. Я також розумію, що мене теж дехто зможе назвати ненадійним оповідачем. Тож робитиму все, щоб цього не сталося. Вважайте мене надійним оповідачем. Усе, що я розповім, є правдою або принаймні правдою, у яку я вірив, коли думав, що знаю правду. Це я можу вам пообіцяти.
У цьому я чітко дотримуюся восьмої та дев’ятої заповідей Нокса, бо в цій книжці, автором і головним героєм якої я є, я водночас і Вотсон, і Детектив, а тому зобов’язаний розкривати всі зачіпки й не приховувати своїх міркувань. Грати по-чесному, якщо коротко.
Я можу навіть це довести. Якщо ви прийшли заради крові та м’яса, смерті в цій книжці стаються (або про них розповідають) на сторінках 23, 56, 76, дві за ціною однієї — на сторінці 81 і три за ціною однієї — на сторінці 88. Потім буде коротке затишшя, але після цього смерті знову поновляться: на сторінках 189, 223 (якщо дивитися крізь пальці), 235, 244, 264, десь між сторінками 257 і 265 (важко сказати точніше), а також на сторінках 276 і 369. Я обіцяю, це правда, хіба верстальник наверстає такого, що сторінки поплутаються. У сюжеті буде одна діра, у яку можна помістити вантажівку. Я часто забігаю наперед і псую задоволення від читання. До того ж тут не буде інтимних сцен.
Що ще сказати?
Мабуть, варто назвати своє ім’я. Мене звуть Ернест Каннінґем. Звучить трохи старомодно, тож люди звуть мене Ерн або Ерні. Потрібно було сказати це відразу, але я пообіцяв бути чесним, а не компетентним.