У самотності є свої переваги, але вони не стосуються хвороби.
А. і Ц. приходять разом. Ц. заносить торбу цитрусових і пакетики з ліками, А. тримає під пахвою згорток.
- Це не тобі, це Коту, - каже вона.
Розгортає. Кіт зацікавлено підходить і розглядає картину. Там він. Із блискучими людськими очима, жіночими чомусь. У пахвині в нього набрякає тонкий рожевий паросток, і Кіт із задоволенням його облизує. Тварини щасливіші від людей, вони можуть робити собі мінєт.
- Самотність. - каже А.
- Йоб твою на хуй, блядь, мать! - видає Кіт, чухаючи потилицю.
Ц. невпевнено обіймає А. за талію. А. високо закидає голову.
- Слухай, тебе треба женити, - каже Ц. - Це не діло. За тобою потрібен нагляд.
- Наглядач у мене вже був, з мене вистачить, - відповідаю я.
- Що ти втрачаєш від чергової спроби? - хитро усміхається А., гладячи руку Ц.
Мені не хочеться про це говорити, але я мимоволі починаю розповідати їм про Франек.
Як я вперше одружився. Мені було 20, їй 18. Вона приїхала на канікули з Ростова-на-Дону. Тут жила її бабушка, сліпоглухоніма рудоволоса єврейка. Даша. Її звали Даша, і бабушка теж була Даша. Я не ставився до неї серйозно, я просто почувався самотнім. Мені потрібен був секс, і ще я не хотів бути сам вечорами. Оце й усе.
Наші розмови обмежувалися обміном кар’єрними планами. Даша планувала стати телемагнатом. Вона була впевнена, що в неї все вдасться. Я лише іронічно усміхався. Мене цікавило її тіло. Навіть ні, лише процес. Навіть ні - сам факт. У 20 років я залишався цнотливим.
Даша була вразлива до дотиків. Її викручувало, коли я торкався її грудей. Вона дозволяла роздягати себе, але на більше я розраховувати не міг.
- Я дєвочка, - казала мені Даша. - І я собі поставила за правило, що до 18 років цього не буде.
До її 18-річчя залишалося якихось кілька тижнів, і це мене смішило.
- І ще, - додавала Даша, - нам треба женитися.
Я думав, що вона жартує і так само жартома обіцяв їй руку і серце.
Її день народження я пропустив. Пропив, забув, не пам’ятаю. Наступного дня вона сама знайшла мене у центрі Франека. Підбігла ззаду, затулила долонями очі.
- Даша? - несміливо запитав я.
- Сюрприз! - відповіла вона.
- Ти готовий? - запитала Даша.
- До чого?
- Як до чого? До початку дорослого життя! До серйозних стосунків!
- Завжди готовий! - відповів я, по-піонерськи змахнувши рукою над чолом.
- Ну то пішли!
- Куди пішли?
- В ЗАГС.
- І що ви думаєте? - запитую я у Ц. і А. - Я таки пішов з нею до того ЗАГСу. Вдруге в житті я йшов одружуватися. Тільки тепер я сприймав все це як гру. У 20 років знайти ЗАГС набагато простіше. Маленьке приміщення поруч із ратушем на площі Ринок. Повно голубів довкола, цигани, люди у чорному і з немовлятами. Словом, все як завжди. І ми. Я все ще сприймав це як гру. Трохи правда уже почав хвилюватися, але заспокоював себе, що, по-перше, заява нічого не означає, а, по-друге, все це взагалі гра.
У ЗАГСі було повно народу. Всі хотіли щось реєструвати - народження, одруження, розлучення, смерть. Найбільше смерть. Під кабінетом реєстрації смерті була гігантська черга, а з дверей стирчала записка ЗАРАЗ БУДУ. Ми швидко заповнили бланки і стали нареченими. Нам дали місяць на роздуми.
- Треба це відзначити! - сказала Даша.
Ми сіли за якийсь пластиковий столик, взяли дешевого вина і тягли його до вечора. Даша вкотре розказувала про свої плани на майбутнє. Яка у неї буде телестудія, яка вона буде багата і розумна. У кого з відомих людей вона братиме інтерв’ю. Я потроху приходив до тями і навіть не кепкував з неї. Мені це все уже не дуже подобалося.
- І що, ви таки одружилися? - потрапляє на свій же гачок А.
Увечері тоді на вулицях вимикали світло. Об 11-й в центрі Франека було темно, як в дупі. Ми з Дашою якраз тискалися на якійсь лавці. Все було як завжди. Я ліниво масував їй груди - мене це вже навіть не збуджувало. І раптом, щойно згасли ліхтарі, як вона сама активізувала процес. Так, просто на лавці, у самісінькому центрі міста я втратив цноту. Все відбулося дуже швидко. Якихось кілька хвилин.
Їй було мало. Вона сказала, що дуже добре і їй хочеться ще. Жодних ознак дівочості я, до речі, не помітив. Я сказав їй, щоб вона трохи почекала. Так ми і лежали на тій лавці, аж поки не почули кроки. Похитуючись сквериком йшов п’яничка. На ратуші саме били дзвони, що північ. П’яничка раптом зупинився біля нас, підійшов, уважно придивився. Коли зрозумів, що й до чого, відригнув, сказав, ой, вибачте, і швидко рушив далі.
А для мене почалися важкі дні. Я мусив мати секс по 4 - 5 разів на день. Вона трахала мене в туалетах, у скверах, перед носом у своєї сліпоглухонімої бабушки і навіть на старому цвинтарі, за драмтеатром. Пам’ятаю, як вона повалила мене на землю, сама сіла згори, закинула волосся і якось по-упирськи усміхнулася з темряви. Я уникав дивитися на її лице під час сексу, воно було страшне, їй зводило вилиці судомою і закочувалися очі, тож під час її рухів я тупо споглядав хрести і надгробки.
Це був ґвалт, мій організм пручався, а вона хотіла ще і ще. Те, про що я мріяв, як про щось дуже приємне, обернулося для мене карою. Коли я відмовлявся, вона називала мене егоїстом, мовляв, я думаю лише про своє задоволення. Коли у неї почалися місячні, я зітхнув з полегшенням. Але одного такого сонячного спекотного дня, мене чекав черговий сюрприз. Затулені долонями очі.
- Ти пам’ятаєш, який сьогодні день?
Здається, був четвер, про що я їй і повідомив.
- Егоїст! - випалила Даша. - Ти хочеш відмовитися? Від свого слова? Це буде підло.
Словом, я не знаю з яких причин, але я таки пішов з неї до ЗАГСу. Нас розписали за 5 хвилин. Свідоцтво, яке вона захоплено розглядала, а потім взяла собі, і штампи в паспорті. І все. А так нічого не змінилося. На щастя, вона не захотіла, щоб я знайомив її зі своїми батьками. Того вечора я страшно напився. Прокинувшись, подумав, що насправді нічого не змінилося. Ми ночували здебільшого у її бабушки, але після одруження я став уникати спільних нічлігів. Частіше відмовлявся від зустрічей, ховався від неї за спинами друзів, вдавав, що не бачу її. Я змушений був завжди носити з собою паспорт, щоб він бува не потрапив на очі батькам. Дивне це було одруження. Якесь несправжнє. 31 серпня вона їхала в Ростов. Напередодні ми пішли у ЗАГС і розлучилися.
- Треба відзначити! - сказав я.
Мені було приємно відчувати себе розлученим. Я наче змужнів і подорослішав.
- Егоїст, - відповіла Даша і злегка схлипнула. - Коли я розбагатію, відкрию свою телестудію і братиму інтерв’ю у всіх зірок, я все одно про тебе згадуватиму. Ти ж мій перший чоловік.
Я лише усміхнувся у відповідь і поплескав її по плечу. Від сексу я делікатно відмовився.
Скажіть після цього, що не всі жінки курви?
У А. і Ц. роман. А. не малює картин, Ц. забив на державу, вони не виходять з її майстерні, у обидвох відімкнені телефони. Коли у людей роман, світ для них не існує і вони не існують для світу.
Коли я приходжу до них із пивом та харчами, то застаю ідилічну картину. Двері відчиняє А. у якомусь брудному халаті з дірками під пахами. Ц. лежить на матраці у її футболці і бріджах. Лиця обидвох розмальовані фарбою і зовсім не спотворені інтелектом. Щастя робить людей тупими. На щастя, воно не довговічне.
Вони майже не звертають на мене уваги. Постійно перешіптуються і цілуються. А. вимащує руки у фарбі і розмальовує чергове полотно. Просто лінії, всілякі кольори, з яких ледь-ледь вловимо проступають їхні лиця.
- «Щастя», - помітивши мій погляд, ліниво пояснює А., - картина називається «Щастя».
Це най гірша її картина.