І так ми говоримо, і йдемо коридорами, де вже поснули жертви бійок і ДТП, люди з ампутованими кінцівками і головами. Вона йде спиною вперед, а я шкандибаю за нею на милицях. Вона дивиться мені в рот, а я дивлюся на її чепчик, на цей її червоний знак допомоги на чолі.
Спортсмена звати Віктор, сиріч переможець. До нього щодня приходить психіатр.
- Ну, Вітя, шо, сьогодні опять не будем говорити? - питає доктор.
Вітя у відповідь жалібно стогне.
- Не хочеш по-доброму, я тебе можу до себе на перевоспітаніє забрати, - лагідно погрожує психіатр. - Ми там не одного перевоспітали і зробили повноцінним членом общества.
Вітя стогне ще гучніше.
- Ти шо думаєш, шо ти такий страдалєц і унікальний? Шо світ перевернувся від того, шо случилось? Світовий футбол закриють через твоє отсутствіє? Ми не станемо чемпіонами міра?
Вітя стогне ствердно.
- Не було би з тебе унікального футболіста, от шо я тобі скажу. Бо ти слабак, футбольор не може бути слабаком. Може, це і на краще, що так случилось і шо якраз тепер, поки ше не пізно. І ти взагалі ще дьошево віддєлався, у фізічєскому плані. І в моральному тоже. Тобі повезло. Тобі не прийдеться страдати стресами від пораженій. Ти маєш час для того, щоб перекваліфіцироватись і начати нормальне життя. Блін, у тебе всьо тільки начинається, а ти тут людям проблеми создаєш. Ти думаєш, мені приятно сюда їздити через весь город? Мені більше нєфіг дєлать? Молодий, здоровий, подумаєш, храмати трохи будеш…
Вітя стогне сильніше і жалібніше.
- Ану прекрати це нємєдлєнно.
Вітя не припиняє.
- Лишіть його, - раптом озивається зі свого ложа Мітя. - У нього драма в лічной жизні. У нього була дєвушка, модель. І вона ще ні разу не прийшла.
- От курва! - обурюється психіатр. - Всі жінки курви. А шо ж мені ніхто раніше не казав?
- Та ми самі не знали, це нам наша Надєждочка вчора сказала.
- А я уже його в кататоніки записав, думав йому промивання мозгів устроїти.
- Одне іншому не завадить, - каже Мітя.
Вітя стогне гучніше.
- Та ладно, це мине і так, без сильнодєйствующіх. Проколемо його антидепресантами для профілактики. Він не буйний, так шо будем надіятися, всьо наладиться.
Вітя стогне з вдячністю.
І йому нарешті дають спокій.
Віра Надія Любов ставить нашому переможцю крапельниці та коле антидепресанти.
- Моя люба Люба. Моя Люба, люба. Люба моя Люба.
Ми говоримо ночами і днями, у мене вже нема часу на лікування, а в неї - на лікування, ми говоримо про самотність, про час, про смерть, вона знає про смерть значно більше, ніж я, вона бачила її зблизька, у неї помирали на руках люди, просто тут, у коридорі, коли був тільки п’яний черговий лікар і вона, і нічого не можна було зробити, просто зупинялося серце, а вона вже встигала їх полюбити, всіх цих пацієнтів. Але смерть її не лякає, бо вона знає її, вона відчуває цю мить, коли тіло раптом стає твердим і швидко починає холонути, вона знає, як зупиняється погляд, як холонуть очі, як припиняється дихання, і ніякого тобі потім рот в рот, ніякого непрямого масажу серця, ніякої спроби оживити електрошоком, нічого, просто вона накриває мерця з головою, і привозять каталки, і це важке закутане тіло вона мусить допомогти перетягти на каталку, і його забирають завжди одні й ті ж санітари з непроникними лицями, неговіркі слуги Харона.
У неї немає часу на особисте життя, все її життя тут, серед цих калік, однак у неї вже є хлопець. Так по-дурному звучить ця її фраза - у мене є хлопець. Ніби у неї справді є якийсь хлопець, її власний хлопець. Хлопчик. Мені боляче, нестерпно боляче, не могло ж усе бути так гладко, вони разом уже кілька років, іноді увечері він приходить по неї, слухняно одягає білий халат, але не чистий, як у неї, а такий вицвілий, несправжній, носить його, не протягаючи руки в рукави, просто на плечах, ніби заправський лікар, але він ніякий не лікар, він юрист, у нього мешти з носаками. Він захищає в суді тих, хто переїжджав оцих-от бідолах, що лежать тут місяцями.
Я думаю про те, що у них напевно є секс, бо інакше звідки в нього ця певність, ці владні рухи щодо неї, це хапання її за плече, притягування до себе. Але, з іншого боку, я помічаю, що не так все погано. Що їй неприємні його жести власника в моїй присутності, вона намагається відсторонитися, відштовхнути його, і мені це лестить.
Вечорами, коли вона йде з ним, мені не залишається нічого іншого, ніж курити і дивитися на біґборд «КУРІННЯ ВИКЛИКАЄ ІМПОТЕНЦІЮ». Або слухати похабні вихваляння своїх однопалатників. Вони уже місяцями не мали сексу і ні про що інше не можуть говорити. Вони згадують кожен випадок, кожен раз. Як це робилося в сауні. Або в армії з дружинами офіцерів. Або в далеких містах з одруженими і незаміжніми, дівчатками, цнотливицями, школярками, пенсіонерками. У кожного тисячі історій, тисячі пригод, і тут, зараз, усі ці призабуті сексуальні пригоди оживають, роздразнюючи фантазію і плоть.
- Це було так давно, так давно, - прицмокує від задоволення Мітя, водій вантажівки, яка впала з моста у воду. - Я ще був зовсім молодий, ми стояли десь під кордоном, там були величезні черги, нас не пускали. І ми жили в машинах, а коли щастило, то в мотелях. І от одного разу біля кіоску з пивом зустрічаємо двох дамочок. А нас теж двоє. І ми одразу до них під’їхали. А ті тільки-но відправили на заробітки своїх чоловіків. І що ви думаєте - того ж вечора ми трахалися з ними просто в машинах. І наступного дня, і через день, і так цілий тиждень, поки нас нарешті не пропустили…
- І в мене теж таке було, - раптом зривається з місця, аж гойдається його гиря, Федя, звичайний пішохід, - точно таке. Тільки тут, в Києві. Я ще був нежонатий, і ми з другом зняли двох дєвочєк, які тільки що своїх чоловіків відправили на заробітки. Ті були звідкілясь із передмістя. Так мій друг мало не влюбився, вже хотів женитися, вона ж була готова розвестися зі своїм мужем. Ледве його відговорив. Їбалися вони класно, але як подумати, що те саме вона може зробити і з тобою - ти тільки за двері, а вона уже - вперед, то якось стрьомно стає.
- І я про те ж, - тихо озивається з темряви Даня, - у мене перша жінка була. Така баба, просто… ай, що згадувати. Ні до неї, ні після таких не бачив. Ляля. І не дурна. Аж занадто… Ми 4 роки прожили разом. Не постійно, іноді розходилися, потім сходилися. Не розписувалися, просто на віру жили. Всяке було, було, що на хліб не вистачало. Ми ж сусіди, з дитинства зналися. Такий секс мали - усі 4 роки не набридало. Правда, я дурів іноді, ходив на сторону, потім сам шкодував. Але вона ніколи нічого за це якраз не казала, сміялася з мене. І не допитувалася. Я її любив. Бля, як я її любив. Я так ніколи нікого не любив. А потім її затягло в погану компанію. Якісь друззя. Там був один заводіла, він і в тюрязі сидів. А потім його грохнули. Дві кулі в живіт. Тоді це модно було - в банди гратися. І вони грабували заправки. Бабла ніхто не мав, і заправки теж в жопі сиділи. Вона відволікала увагу, тринділа з оператором, витягувала його надвір, казала, що в неї все хуйово, плакала, пила шампусік, а для оператора пропонувала водку, туди вже підсипали клофелінчика, - і в цей момент з’являлися друззя з палочкою-виручалочкою. Тільки цок - і готовий… Чувак вранці отямлюється, ні хуя не пам’ятає, тільки голова болить і каса порожня… Да. Мала часто поверталася, просила пробачення, плакала, казала, що більше ніколи. Але потім знову і знову і знову. Я терпів. Хоч знав, шо вона з ними з усіма трахається. Так неприємно було. Вона народила дитину. Зараз десь за рубежом живе. Рибу чистить. А синок у неї класний. Весь у мамашу.
- Не твій.
- Нєа. А жаль. Я її дуже любив. Ще й досі так хріново, що так склалося, могло ж бути інакше.
- Я оце зараз думаю, народ, шо ми отак от сидим тут, прикуті до ліжка, пиздимо про секс, пиздимо, такі мачо, круті, а ні фіга нездатні зробити як чоловіки. А наші жінки в цей час, шо вони роблять? Чи всі нас вірно чекають у ліжку? Пенелопи фригідні вони чи що? Бля, я навіть онанувати не можу, в мене вже яйця як у динозавра. А жінки шо - не люди? Їм шо, не хочеться? Я тут вже півтора місяці. За півтора місяці вже такого могло статися, що ого-го!