А. допиває абсент. Вона тішиться з гримаси розчарування на моєму лиці.
- А… забула про переливання крові. У них групи крові ідентичні. Ще до всього вона була попала в аварію - на таксі, і їй на нозі артерію порвало, то він літру крові здав для неї. Хоч бачу тебе це не вражає…
- Не вірю, - кажу я. - Але однаково всі жінки курви.
- І я теж? - запитує А. і сміється.
Абсент випито, портрет написано, історія закінчена. Борделі перемістилися у інші місця.
В. мовчки чаклує над моїм комп’ютером, наче хірург. Інколи він усміхається, ніби вибачається, що робить свою роботу так довго. Але мені нікуди поспішати, у мене багато часу. Всі люди кудись поспішають, бо вони живуть для чогось. В. чекає кінця дня, коли повернеться з роботи О. А. чекає на дзвінок Ц. Ц. чекає кінця пленарного засідання, щоб зустрітися з У. Прибиральниця з сусіднього будинку чекає на приїзд сміттєвоза. Алкоголік ЗЕТ. чекає на пиво і футбол. Божевільний Сірко чекає на кінець світу. І тільки я нічого не чекаю. Жоден із моїх годинників не наведений. Коли у мене запитують, котра година, я підношу до лиця ліве зап’ястя і завжди відповідаю: «Двадцять по дванадцятій». Вдома у мене вічна північ.
Кіт мляво спостерігає за маніпуляціями В. Він звик до зупиненого часу і також нікуди не поспішає. Нам добре у цьому застиглому світі.
2. Курви
Ц. вимагає від мене детального звіту про життя А.
- Ти з нею спав? - допитується він у мене.
Я роздратовано відвертаюся, бо не люблю виправдовуватися у тому, чого не робив.
- Вона ж мусить з кимсь спати. Когось мати. Це фізіологія! Всі люди не можуть без траху. Я це точно знаю!
У чомусь він має рацію, але не до кінця. Я переконаний, що А. могла би цілком обходитися без сексу. А втім, я знаю про людей лише те, що вони хочуть, щоб я про них знав. Інколи цього досить.
- Вона тебе любить.
- Мене не можна любити. Я страшна людина. Я хочу вічного задоволення. Мені уже 33, вік Христа, час минає, я старіюсь, я не люблю картин, музики і кіно, мені не потрібні книжки і закони, мене лякає думка про жіночу пизду, я там тону, мене лякає моє житіє, коли я думаю про нього, ніби збоку - скількох тіл я торкався, стільки запахів, шкір, цицьок, якщо про це думати, можна йобнутись, але ще більше мене лякає одна-єдина пизда на все життя, будь-чия, мене лякають діти, я не проти мати дітей, але тільки би їх не бачити, щоб вони просто росли, - але і навіть це мене лякає, бо годинники щодня показують одне й те ж, а ріст дитини нагадує про час більше… мені взагалі не можна думати, краще щось робити, пішли в бордель, трахатися, з блядями це найкраще робити, бо мене задовбали всі ці замужні дєвочкі, а незамужні це взагалі жах, вони хочуть мене назавжди, розумієш, хочуть, щоб у нас шось було, це так називається, вони самі вірять, що люблять мене і любитимуть завжди, до смерті, що вони не подивляться ні на кого іншого, що у них там не мокрітиме від тебе, наприклад. А я знаю, що мокрітиме, бо така природа людини, що нема любові до гробу, що все це блядство. Отут, в голові, десь тут, є така маленька гулька, гіпофіз називається, і ця гулька визначає все наше життя, вона продукує гормони, а гормони - це все, ти думаєш, що ТИ думаєш, а насправді за тебе думають твої гормони, і я не можу вірити, що А. любить мене, вона це все собі придумала, бо хоче переконати себе, що вона сильніша за свої гормони. А не можна бути сильнішим за гормони, бо ти і є гормони, а як можна бути сильнішим за себе. Мене тошнить від мого життя, тошнить від цих сотень запахів різних тіл, але як тільки я думаю про те, що я можу закохатися, і щоб, як вони кажуть, у нас шото було, якийсь роман, я знаю, що буде далі, все знаю, і ти теж, напевно, знаєш, від початку до кінця, всю цю слиняву приємну романтику, цей кайф від того, що ти відчуваєш цю невпевненість, цю дрож, ти, народний депутат, а ти тремтиш перед якоюсь курвою, бо любиш її і не знаєш чи вона тебе теж, і коли ти цілуєшся з нею під дощем, коли її плаття мокре, губи мокрі, тоді ти думаєш, от, якби так було завжди, це варто пережити, це кльово, але якщо продовжити…, а коли дійде до цього, то ти захочеш продовжити, бо нащо собі різати яйця, нащо робити зле, коли добре і тоді всьо, пиши-пропало, це ще буде добре, добре, але поволі менше, і потім все одно прийде момент, коли в неї змокріє там від іншого, бо ти вже для неї звичка, і вона для тебе звичка, одна і та сама пизда… А я цього не хочу, не хочу цього відчувати, це уявляти, про це думати, як вона з кимось іншим, як саме вона роздягається, як вона торкається чужої шкіри, і ще й при цьому мучиться, шо от, яка ж я сука, але все одно це робить, бо гормони перемагають, і вона розставить ноги, бо її там уже пече між ногами, і той інший, не я, а я ж десь є, я є, я є, а в неї у цей момент, поки я тисну на кнопку, а може, поки я трахаю іншу, хтось чужий, з гидким запахом вставляє свого члена. Вставляє, вставляє, бля!!! І їм, бляха добре. Їм, сука, добре. Вона стогне від задоволення, їй там добре, гормони задоволені, вона перестає думати про мене, хуй зі мною, вона здається, нарешті, гормони перемогли, а потім повернуся я, і вона мені усміхатиметься, і ця пизда буде зовні такою ж самою, але вже ні, бо вона уже осквернена, розумієш, там була чужа сперма. Я не можу не думати про цю чужу сперму, як вона скрапує звідти, така масна, ніби йогурт, ніби банановий лікер, який вона так любила пити, бля… Це все нормально, що у цьому такого, це природа, але на хуя тоді всі ці витребеньки, щоб у нас шось було, яка в пизду любов, при чому тут любов, це ж лише гормони… Нащо це, скажи? Чого не може бути якось інакше, якось легше?
Ц. мало не плаче. Я наливаю йому коньяку, він випиває залпом.
Я не можу сказати йому, шо всі жінки курви.
- Ходімо до курв, там принаймні усе чесно, - просить у мене Ц.
- Тоді беремо Кота, без Кота я нє.
Ц. веде мене у якийсь клуб. Ми виходимо з авто, Кіт дріботить за нами на повідку.
- Йоб твою, на хуй, блядь… - виривається у Кота, коли ми заходимо всередину, у якийсь підвал.
Багато диму, запах трави і ароматичних тютюнів, кислотна музика і червоне, як у фотолабораторії, світло. Ми сідаємо просто на землю під сценою, адміністраторка у короткій зеленій спідниці і такому ж зеленому ліфі закриває нас від усього залу ширмою. Нам приносять кальян, самбуку та абсент. Ц. змішує, підпалює, ковтає, мало не заливає силою цю суміш у мене, а потім затягується.
Якщо на сцені є жердина, значить рано чи пізно почнеться стриптиз - народна прикмета.
Роздягання відбувається у першому ж акті. Досить примітивно. Мене це не збуджує. Я радше трохи знервований. Ц. натомість веселиться і пританцьовує. Він намагається ляскати себе руками по литках у такт музиці. У червонястому світлі він схожий на дрібного бісика. У дівчат, які швидко змінюють одна одну, майже у всіх синці на ногах. Ц. раз по раз повторює самбуку. Коли ми розправляємось із кальяном, Ц. дістає із портсигара косяк. Тіло наливається теплом, Ц. відбиває такт все точніше, моє роздратування минає.
- У них усіх ноги биті, - кажу я Ц.
Ц. регоче.
- Це від жердини. Вони не вміють танцювати і б’ють собі ноги. Яка тобі подобається?
Я відвертаюся.
- Біла? Біла непогана. Я би, правда, вибрав, кореянку чи в’єтнамку. Хочеться екзотики. Ти коли-небудь мав секс з чорними?
- Тільки з мулатками, - чомусь брешу я (щоб не здатися недосвідченим?).
- У негритянках щось є. Щось таке дике. У них менший мозок, але більший гіпофіз. Вони гормональніші, вони не стримуються, не комплексують. Ти щось чув про фригідних негритянок?
Я справді дивлюся на біляву стриптизерку, і навіть намагаюся зловити її погляд. Про що вони думають, виходячи на сцену?
Синці в основному на литках, схожі на сліди від ударів батога. Я відчуваю, що у мене червоне лице, мені тепло і спокійно, я вже почуваюся тут як удома. Присутність Ц. мене заспокоює. Котові натомість нудно.