- У Вас нема кицьок? - запитує Ц. у офіціантки.
- Повно, - усміхається та.
- Нє, натуральних кицьок. Для нашого друга.
Дівчина явно ошелешена, але Ц. витягає з гаманця кілька купюр, складає їх у трубочку і запихає дівчині в ліф. Та непомітно косить очі на свої груди, намагаючись розрізнити валюту і номінал. Ц. зловивши її погляд, додає ще одну купюру.
Дівчина киває головою. За кілька хвилин вона приносить якусь пухнасту потвору, більше схожу на болонку.
Вона не помітила Кота і пильно дивиться на нас із Ц. Кіт натомість вдає абсолютну байдужість. Він підклав собі лапу під голову, ліниво дивиться на сцену і сьорбає валеріану з мисочки.
Кицька несміливо підходить і тягне свого носа до його валеріани. Кіт оцінює свою курву і скрушно зітхає:
- Йоб твою на хуй, блядь, мать…
Я не встиг помітити, як білявка опинилася біля нас, за ширмою. Коли я очухався, то з деяким роздратуванням помітив, як вона, в самих лише стрінгах витанцьовує біля Ц. Той із задоволенням розглядає її груди, потім тягнеться до гаманця. Витягає звідти чергову купюру, лівою рукою відтягує гумку трусів, зазирає, морщиться, запихає гроші і відпускає гумку. Дівчина, продовжуючи танцювати, підходить до мене. Я десь чув, що у стрипбарах не можна торкатися танцівниць руками. Близькість цього тіла мене трохи напружує.
- Не бійся, сміливіше, - усміхається до мене дівчина.
Я дістаю свою купюру і намагаюся скопіювати рух Ц. Відгортаю трусики, бачу виголену шкіру, звідти, наче фалос, на мене дивляться скручені бакси Ц. Я розчаровано запихаю свої скромні чайові і з ефектним ляском також відпускаю гумку.
Забавка починає мені подобатися.
Кіт натомість, не комплексуючи, уже взявся до справи.
Дівчина зникає, але за кілька хвилин, повертається до нас вже одягненою. Ц. підморгує мені - мовляв, бачиш, що я для тебе роблю.
Ми втрьох випиваємо енну порцію самбуки, хоча мені здається, що комусь помилково дісталася Котова валеріана. Я несміливо ставлю руку на талію дівчини. Її звати Ангеліна, хоча Ц. наполягає, щоб вона назвала своє справжнє ім’я.
Ангеліна мовчить, лише зрідка косячи погляд то на мене, то на Ц.
Ц. ж зосередився на сцені наче шукач талантів.
- Влаштуємо груповуху? - запитує він у нас із Ангеліною.
Дівчина з готовністю киває головою, а мене це в черговий раз чіпляє - що хтось інший, хай навіть Ц., буде мати дівчину, яку я вибрав собі. Хай навіть вона і повія.
Ми прокидаємось від страху, якийсь час не розуміючи, хто ми і де. Невідомо звідки гримить телефон Ц. Ми лежимо на готельному ліжку утрьох - я, Кіт і Ц. Голова розламується, в роті страшенно сухо, губи потріскані. Кіт зводиться на лапи перший, Ц. з прокльонами шукає телефон серед розкиданих речей.
- Так, я, яка година? Ну, вибач, хворий… - він явно перед кимось виправдовується, його голос тремтить. Я рачки дістаюся до туалету. Набираю в рот води з-під крану, полощу, а потім жадібно ковтаю. Лице і особливо очі виглядають жахливо. Я залізаю в душ і вмикаю холодну воду. Потім ще холоднішу. Це трохи допомагає. Коли я повертаюся у кімнату, Ц. і Кіт уже в повній бойовій готовності. Ц. виглядає не краще, ніж я. На губах у нього якась висипка, краватка зав’язана криво, піджак зім’ятий, волосся жирне.
- Ти цей, не дуже. В книжці напишеш, потім якось, якщо захочеш, - понуро каже він, дивлячись кудись убік.
Я теж уникаю на нього дивитися. Події минулої ночі поволі починають зринати у закапелках пам’яті, і мені стає соромно.
- Нічого, все нормально, - кажу я вбік.
Ц. киває.
- Побачимось, - каже він, - Передавай привіт А. Я мушу йти, мене чекають. Спізнився, - ніби виправдовується він.
Ми з Котом залишаємося у номері самі.
Як ми сюди потрапили, я вже не пам’ятаю. Пам’ятаю, як дівчата - білявка і кореянка - пішли в душ, а Ц. почав роздягатися, оголюючи свій волохатий торс. Я трохи соромився.
Нарешті вони з’явилися, обмотані готельними рушниками з голими плечами і ногами. Ц. вхопив обидвох за руки, але я відсторонив його від Ангеліни. Він не наполягав, плюхнувшись із кореянкою у ліжко. У номері було напівтемно, з ліжка лунали звуки різких ударів і якісь неприродні стогони кореянки. Я відвів Ангеліну до вікна. Рушник розмотався і вона притримувала його лише на грудях. Вуличне освітлення відбивалося у її великих очах.
Я щось допитувався, відколи вона працює і чи їй подобається.
- 10 днів, сьогодні 10 днів. Як коли, залежно від клієнта.
Розмова не клеїлася. Я давно не мав жінки, і вигляд її тіла мене вразив. Мені подобалося її гладити. Ц. тим часом кінчив, і та парочка зникла в душі. Ми з Ангеліною впали на ліжко. Я зовсім забув, що маю справу з повією. Бачив лише її очі. Крізь затерпле від алкоголю тіло все одно відчував дику приємність. Я намагався затримати насолоду, але вона виявилася сильнішою. Тим паче в кімнату повернулися Ц. з кореянкою, яка щось гучно розказувала ламаною російською. Я відчув себе атомною боєголовкою і вибухнув, очі Ангеліни зволожились. Вона гладила мене по спині. Ц. з кореянкою між тим лягли поруч. Я відчув, що мене гладять уже не 2, а чотири руки. Ц. між тим відсував мене від тіла білявки і хапав її за груди. Я не міг на це дивитися, мене взяло зло, я штовхнув його, але не досить сильно. Кореянка заступила собою Ц. і Ангеліну. Я втомлено ліг горілиць і дозволив кореянці робити з собою все, що їй заманеться. За кільканадцять хвилин було по всьому. Я тупо лежав і дивився у стелю, поки вони вдягалися. Кореянка гучно і хрипко сміялася. Ц. теж. Кіт скрутився калачиком на підвіконні і нервово поглядав на нас напівзаплющеними очима. Ангеліна схилилася наді мною і погладила моє лице. Я заплющив очі і відвернувся.
- Було приємно. З тобою, - сказала вона. - У четвер у мене вихідний. Можеш мені подзвонити.
Вона залишила на грудях папірець з номером телефону.
Тепер я ніде не міг знайти цього папірця. Я шукав його досить ліниво, але наполегливо, наскільки це взагалі дозволяв мій стан. Час минав, а я ніяк не міг залишити готельну кімнату. Навіщо мені цей номер, я не знав, просто відчував, що мушу його знайти за всяку ціну. Однак папірця ніде не було.
А. написала нову картину. Автопортрет. Щойно я заходжу в її майстерню, як розумію це. Очі у неї червоні від неспання, волосся мокре, лице вимащене фарбами, як у індіанки. Картина стоїть в дальньому кутку, але одразу кидається у вічі. А. задоволена з того, що я все зрозумів і чекає моєї реакції. Я поволі наближаюся, спостерігаючи за зміною картини. Здалека я бачу лише могутню каламутну річку, яка стікає у водоспад на самому рубежі. Від споглядання цієї швидкості і бризок паморочиться в голові. Вся картина - вода, а я, глядач, ніби вишу над нею угорі і от-от впаду. Зблизька я бачу серед цього потоку човен. У човні людина. Жінка. Гола. Вона лежить на дні, скрутившись у ембріональній позі. Човен несе до межі, за якою бризки. Коли я підходу впритул, то розумію, що човен - це не зовсім човен, а домовина. А жінка, не зовсім жінка, а А.
- Любов. Картина називається любов. - каже А.
Наступного дня я відчуваю, що холодний душ так просто мені не минеться. Уже зранку мною термосить, а до вечора, зашмарканий, лежу в ліжку і не можу встати. Кіт залазить на мене згори і муркотить, але навіть у купі з двома ковдрами, він не здатен мене зігріти. Я відчуваю біль у спині і руках, а також страшний холод. Стеля над головою набуває переливчато-сірого забарвлення. Я ковтаю якісь шипучки, але нічого не допомагає. Ртутний стовпчик тілесного барометра зашкалює. Я лежу і розумію, що можу так здохнути і мій схололий труп навіть не скоро знайдуть. А. відсипається від своїх картин, Ц. вирішує майбутнє нації, В. і О. взагалі в розрахунок не йдуть, а більше я нікому не потрібен. Кіт здохне разом зі мною - від голоду. Він змушений буде пантрувати моє гниле тіло і скавучати під дверима.
Вночі мені стає страшно. Температура росте, таблетки не допомагають. Я хочу пити, але не можу собі в цьому порадити. Я думаю, що це кінець, але не наважуюсь доповзти до телефону і комусь подзвонити. Я просто боюся смерті, але приречено на неї чекаю. Дивлячись на нашорошені вуха Кота, я починаю прислухатися до нічної тиші і мені здається, що чую чиїсь тихі скрадливі кроки.