«Ні, не можна відривати командира під час походу…» Зітхнувши, Жуков зробив крок до трапа, що вів на півбак.
— Старший матрос Жуков! — покликав його командир.
— Єсть старший матрос Жуков!
Сигнальник радісно повернувся.
— Чому затрималися на містку після вахти? — Маленькі темні очі Бубекіна гостро дивилися з-під насунутого на брови козирка.
— Хотів звернутися до вас, товаришу капітан-лейтенант.
— Звертайтесь.
— Пояснити — чому не доповів про парус — дозвольте… Не моя це провина…
Бубекін дивився на нього мовчки.
— Не було паруса на горизонті. Це ж мотобот ішов. Не під парусом, а під мотором. На такій відстані не можна побачити силует… А парус підняв потім — саме перед тим, як ви вахтовому офіцерові сказали.
— Далі! — сказав Бубекін. Уже не глядячи на сигнальника, підняв бінокль, почав вдивлятися в море.
Жуков мовчав. Нібито пояснив усе? Він бачив, що жилава шия капітан-лейтенанта почала червоніти над білою смужкою комірця, ясно вирізнився на ній довгий бугорок шраму — слід давнього поранення.
Нарешті командир опустив бінокль, окинув сигнальника похмурим, сердитим поглядом.
Значить, кажете, не ваша провина, тому що мотобот без паруса йшов. Розглядіти його не встигли?
— Так точно, товаришу капітан-лейтенант, — ослаблим голосом сказав Жуков. Він уже зрозумів свою помилку.
— А я встиг помітити парус і вам зауваження зробити? Тієї самої миті, коли його підняли на боті?
Жуков, ставши струнко, мовчав.
— А коли ворожий перископ з'являється над хвилями? На дві секунди покаже його ворог і сховає знову, торпедний залп дасть. Теж почнете виправдовуватися, що за секунду до цього не було на поверхні перископа?
Жуков дивився винувато. Погляд капітан-лейтенанта став м'якшим, утратив лютий вираз. Бубекін повільно вийняв з кишені люлечку з багатоколірним мундштуком.
— Ви, Жуков, матрос непоганий, досвідчений сигнальник. Саме тому я рекомендував вас до складу експедиції. По-молодецькому очистили прапор, вам буде винесена подяка в наказі. Але зараз допустили грубу помилку. Послабили увагу, задумались, мабуть, про щось?
— Було таке… Мирний же час, товаришу командир, — тихо сказав Жуков.
— Точно — тепер мирний час. Ходимо в рідній Балтиці, з якої викинули ворога. Проте не можна послаблювати пильності, уваги. У воєнний час коли б проґавили перископ — що було б?
— Погано було б, товаришу капітан-лейтенант.
— Отже, зрозуміли?
— Зрозумів, товаришу капітан-лейтенант.
Бубекін раптом ласкаво усміхнувся.
— Добре, ідіть.
Жуков збіг униз, його кроки продзвеніли об окуті міддю східці трапа.
«Чудовий сигнальник, — думав Фадей Хомич Бубекін, — а останнім часом допускає помилки. Мрії про демобілізацію на нього впливають, чи що?.. Думками десь витає… Може, й до складу експедиції даремно я рекомендував його… Ну, гаразд, там справа проста — при тому ході, яким будуть іти».
Командир «Ревучого» пройшовся по містку, знову підняв бінокль, довго дивився в тому напрямі, де, дуже зменшившись, усе ще білів самотній парус.
— Вахтовий офіцер! — покликав Бубекін.
Лейтенант був уже поряд з ним.
— Запишіть у вахтовий журнал — у такий-то час зустріли самотній рибальський бот, що йшов під мотором у бік бази.
— Єсть! — відгукнувся лейтенант.
— Коли повернемося з походу — сповістіть про це прикордонну охорону. Вам не здається дивним, що він підняв парус лише тоді, коли помітив нас?
— Тепер, товаришу капітан-лейтенант, стільки ботиків ходять на лови… І з пальним вільніше стало… Певне, відстав од своїх.
— Але вони, як правило, не ходять під мотором при доброму попутному вітрі, — сердито кинув капітан-лейтенант.
А Жуков, спустившись із містка, довго ще не міг заспокоїтися. Несмачним здався жирний м'ясний обід і компот, який так хвалили сьогодні товариші матроси. Невдало минає останній день служби на рідному кораблі! А попереду нова, нелегка розмова з Клавою.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
БОЦМАН ЗУСТРІЧАЄ ДРУГА
Мічман Агєєв узяв кухоль з холодним, як лід, квасом. Обережно подув на піну, що косим бугром піднялася над товстими вінцями. Надпив трошки, поставив кухоль на прилавок кіоска.
Вечоріло, але сонце все ще нестерпно пекло з безхмарного балтійського неба.
По широкій вулиці летіла їдка курява — часточки цегляного щебеню й попелу від зруйнованих бомбардуваннями, ще не відбудованих домів, що там і тут громадилися навкруги. Вітер дув з моря, але, проносячись над кам'яними пірсами та портовими спорудами, над червоними черепичними дахами гостроверхих будинків, втрачав по дорозі всю свою підбадьорливу свіжість.