— Товаришу боцман! — пролунав позаду той самий дуже знайомий, але тепер здивований і разом з тим захоплений голос. — Оце зустріч так зустріч…
Мічман обернувся і вже наступної миті міцно стискав простягнуту йому руку.
— Фролов, друже… — тільки й сказав мічман Агєєв.
Перед ним, одягнений у сірий фланельовий цивільний костюм, взутий у жовті елегантні черевики, стояв старий фронтовий друг — Діма Фролов. Поля м'якого фетрового капелюха прикривали сміливі усміхнені очі, широкий комірець сніжнобілої апашки охоплював смугляву шию.
— Сергію Микитовичу! — повторив Фролов.
Не випускаючи руки Агєєва, присунув до кіоскерші свій за один раз спорожнений кухоль, поставив поряд кухоль боцмана.
— Ще по кухлику…
— Значить, довелося-таки зустрітися в мирний час! Пам'ятаєте, товаришу боцман, як мріяли про цей час там — на Муста Тунтурі, у вашому кубрику, на Чайчиному Дзьобі?
— Ще б не пам'ятати! — так само весело обізвався Агєєв.
— Ех, шкода, горілочки немає! З такої нагоди цокнутися б пальним. Квасом, кажуть, тільки дурні цокаються.
— Нічого, цокнемось і квасом. Є й інша приказка: у кого дурість є, той горілку щоденно п'є. А от квас — напій для нас.
Вони допили квас, повільно рушили широкою асфальтованою дорогою в бік нахилених ґратчастих кранів і снастей, що пересікалися й були ледве видні з-за огорожі далекого порту.
— Значить, демобілізувався, друже? У безстроковій відпустці? Ач яким франтом вичепурився, — благодушно глянув боцман на Фролова, що крокував поряд.
— Демобілізувався, Сергію Микитовичу. А ви, бачу, вже мічманом стали? Поздоровляю… Надстрокову, значить, служите! І знаменита ваша люлечка з вами. Пам'ятаєте, похвалялися ви в ті роки: як відвоюємо — одразу куди-небудь у рибальський колгосп або на траловий флот, тріску ловити. Ви ж до рибальства дуже охочі…
— Ранувато ще, — пробурмотів Агєєв. — Настане час, візьмусь і за риболовлю.
— І не одружилися ще, товаришу мічман, сім'єю не обзавелися?
— Поки що не обзавівся. Знаєш прислів'я: «Жінка не черевик — з ноги не скинеш»? Не така проста справа, — додав уривчасто Агєєв.
— А інше прислів'я знаєте? — сміявся Фролов — «Довго вибирати — одруженим не бувати». Я ось, щоб не помилитися, в кожному порту по жінці завести хочу.
— Ну, це ти облиш, — насупився боцман. — Моряк не зозуля, повинен міцно гніздо звити.
— То що ж, подавайте приклад, Сергію Микитовичу.
І раптом Фролов став серйозним.
— А я, правду кажучи, ніяк не думав вас у морській формі побачити. Завжди здавалося — зовсім інше у вас попереду.
Він задерикувато глянув на Агєєва, але той ніби не чув. Його коса широкоплеча тінь розмірено змахувала руками, ковзаючи по кам'яних плитах тротуару.
— Дивно влаштоване життя, — промовив Фролов, помовчавши. — Скажи я хлопцям на Півночі, що Сергій Микитович знову по боцманській лінії пішов — нізащо б не повірили.
Він глянув на крокуючого поряд Агєєва. Той промовчав, неквапливо карбуючи крок…
— Усі ми думали — ви по іншій лінії підете.
— По якій лінії? — швидко підвів очі Агєєв.
— Та по розвідці, — трохи притишив голос Фролов. — Дуже здорово це у вас, Сергію Микитовичу, виходило. Бувало згадаю фронт — так і бачу, як пробираєтесь ви де-небудь по скелях у плащ-палатці з гранатою за поясом і автоматом на шиї.
На круглому обличчі Агєєва ледь проступила замислена, трохи сумна посмішка.
— Так, довелося побродити з автоматом на шиї. Тільки, друже, щодо майбутності моєї ти помилився. Не під тим кутом її пеленгував. Бачив ти мене на сухопутті, в скелях, під цією самою плащ-палаткою, ну й вирішив, що я заядлий розвідник. А я, брат, від природи людина дуже мирна, рибалка, син помора, і діти мої поморами будуть. Вітер у зуби, хвилі навколо та палуба під ногами — ось, дорогий товаришу, мій дім.
— Але ж дуже добре у вас з розвідкою виходило.
— Справа була воєнна, — відрізав боцман. — На війні кожна руська людина воїном була, в мирний час кожен мир будує. Ти краще розкажи — старший лейтенант Медведєв живий-здоровий?
— Та він тепер не старший лейтенант. Капітан другого рангу. На Далекому Сході командує…
Агєєв застережливо підняв руку.
— Крапка. Значить, живий-здоровий капітан другого рангу. А чим він командує — будемо держати про себе.
— А я… — почав Фролов і осікся. Хотів було розповісти про нову свою роботу, але нехай боцман поцікавиться сам. «Усе такий Сергій Микитович, — думав Фролов, не ображаючись, — і в мирний час, як і у воєнний, любить осадити людину. Так і відрізав. Гаразд, сердитись на нього не можу. Але нехай сам поцікавиться, де і що я тепер».