Фролов озирнувся. Підморгує, їй-богу! Кому може підморгувати цей хлопець, що втупився просто з криголам? Скрізь на палубі — порожнеча, на баці теж нібито нікого немає… Фролов збіг по трапу на бак.
Тут, біля поручнів, стояв старший механік. Тривожний, розгублений вираз був на його червоному, одутлому обличчі.
— Бачили, Тихоне Матвійовичу? — спитав Фролов.
— Що бачив? — Тихон Матвійович здригнувся від несподіванки, сунув у кишеню велику хустку, якою витирав укрите потом обличчя.
— Цього бродягу на пірсі, що кривлявся! Наче семафорив комусь, сюди ось, де ви стоїте… — Фролов глянув униз, на пристань, але біля скули «Прончищева» уже нікого не було.
— Дурниці верзете, нісенітниці! Який там бродяга! — роздратовано сказав Тихон Матвійович. Старший механік був явно пригнічений, майже наляканий чимось. Сердито тупаючи, почав спускатися по трапу.
— Дивно! — ідучи слідом за ним, сказав протягом Фролов.
Звільнені групами збігали на берег. Фролов знову крокував біля сходень, хмурився — дуже вже довго примушує себе чекати Жуков. І раптом підтягнувся, почав усміхатися, доторкнувся до капелюха: Таня Ракитіна йшла по палубі, як завжди, діловою легкою ходою в нарядній і разом з тим скромній світлій вихідній сукні.
— А, Танечко, тисячу літ вас не бачив! Ні, заждіть, не тікайте, — весело усміхався Фролов. — У місто разом не прогуляємось? Самій вам тут краще не ходити, вже бродять навколо корабля всілякі нахаби, підморгують, дівчину нашу хочуть спокусити…
— Хто підморгує? — швидко підвела очі Таня.
— А ось щойно один під баком стояв, з сигарою в зубах. Втупився в порожне місце. Не без того, що ваше наближення відчув.
— Базікало ви, Дімо! — сказала Таня сердито. Блиснула очима — не терпіла цього самовпевненого моряка, що завжди підсміювався з неї. — Вічно з своїми дурницями!
— Ні, дзуськи, ми іноземцям залицятися до наших дівчат не дозволимо! — задоволено дивився Фролов на її сердите обличчя, що ставало ще кращим від цього. — Нехай-но вам підморгне — я йому шию намну… Так пройдемося по Бергену? І сукенька на вас вихідна. Ясно бачу — згодні!
— Я на берег не піду! — Таня дивилася мимо нього, її чорнокарі, відтінені довгими віями очі раптом проясніли. Фролов озирнувся.
По сходнях «Прончищева» збігав з пірса Агєєв: статечний, причепурений, у білому кітелі з суцільним золотом мічманських погонів на прямих, могутніх плечах. На грудях мічмана мерехтіла широка райдуга орденів і медалей.
— А що, хіба й головний боцман ваших чарів не уник, Тетяно Петрівно?
— Все ото у вас дурниці на умі, — відпарирувала Таня. — От повчіться ввічливості у Сергія Микитовича. Як треба не набридати людям, яким до вас діла немає.
— Так, Серпій Микитович до дівчат зовсім байдужий. У нього від вас протимінний захист номер один, — сміявся Фролов. — Декому з цим, звичайно, важко примиритися….
Одвернувшись, вона дивилася на Агєєва.
— В будинок-музей композитора Гріга хіба не поїдете з нами, Тетяно Петрівно? — спитав мічман, зупинившись, урочисто віддавши честь. — От уже машина підходить.
— Ні, Сергію Микитовичу, не можу, — з щирим жалем сказала Таня. — Ніяк не можу, Сергію Микитовичу, — повторила вона сумно, але твердо. — Голова смертельно болить. Я і в місто через це не піду.
— В місто не йти — правильне рішення, — сказав Агєєв, спохмурнівши. — А от з'їздити за місто, так би мовити, на лоно природи — повний резон. Я зараз лікареві нашому просигналю, він вам од голови порошок дасть. Справді, зблідли ви щось…
— Спасибі, Сергію Микитовичу, не треба. Краще піду ляжу, А потім чай командирам треба готувати.
Агєєв не наполягав — ніколи не нав'язував будь-кому своїх особистих бажань і смаків.
Внизу, недалеко від сходень, уже стояла машина. Юнак у цивільному костюмі, співробітник нашого посольства, розсаджував моряків, що їхали на екскурсію. Але Агєєву перехотілось їхати в музей. Коли дізнався про екскурсію — одразу вирішив приєднатися: після того як, прийшовши обміняти книжки, домовився з Танею, що вона їде теж. А тепер не та вийшла компанія, в якій розраховував провести час… У нерішучості мічман стояв поряд з Фроловим.
— Чудне все-таки діло! — Фролов глянув на бойового друга, підняв здивовано плечі. г— Кому ж усе-таки він моргав?
— Хто моргав? — вийшов із задуми мічман.
— Маячив тут якийсь на пірсі, підморгував на бак. У капелюсі з сигарою.
— А на баці хто був? — Агєєв випрямився, пильно дивився на Фролова.
— Тихон Матвійович, старший механік, один тільки й був.