— Костянтине, Костю!.. — майже задихаючись, прокричала вона, хапаючись за східці паровоза. — Ваш поїзд замінований! Міна повинна скоро вибухнути!.. Залишайте негайно паровоз!
— Як — залишати? — Костянтин зупинився на останньому східці. — Бараки ж навколо… Хіба можна? Ти чуєш, Федю?
Сполотнілий Рябов висунувся з вікна паровозної будки.
— Хто такий божевільний наказ дав — покинути паровоз?.. — гукнув він, міряючи дівчину злими очима.
— От що, — перебиваючи Рябова, промовив Шатров, — перегін ще вважається зайнятим нами, і ми зараз заднім ходом відправимо на нього поїзд. Біжіть швидше на станцію, Ольго Василівно, і повідомте про це чергового.
— Не рискуйте ви даремно, Костю! — злякано промовила Ольга, але, помітивши з виразу обличчя Шатрова, що він не змінить свого рішення, з усіх сил побігла до станції.
— Тимченко! — крикнув тимчасом Шатров кочегарові. — Негайно злазь з паровоза і біжи попередь охорону і нашу поїзну бригаду! Хай вони швидше зіскакують з поїзда. Ти теж лишайся з ними.
Переляканий кочегар майже скотився з паровоза. Побачивши, як поспішно злазить з паровоза Тимченко, Шатров повернувся до Рябова:
— Іди й ти, Федоре…
— Та ти що?.. — Рябов сердито вилаявся.
І Костянтин зрозумів, що той нізащо не піде з паровоза…
А час гаяти ніколи було. Шатров поспішно схопився за рукоятку перевідного механізму і встановив її для пуску паровоза заднім ходом. Відпустивши потім гальма, він відкрив трохи регулятор, впускаючи пару в циліндри, і состав повільно зрушив з місця. Блідий, тремтячи від хвилювання, Рябов судорожно вчепився спітнілими руками в підвіконня паровозної будки, ніби побоюючись, що хтось може силою стягти його з локомотива. Він механічно стежив за швидкими, впевненими діями Шатрова, але, здавалося, не розумів, що той робить.
А поїзд поступово набирав швидкість і все далі відходив од станції. Місцевість по обидва боки залізничної колії ставала щодалі пустиннішою. Лише жорсткий, запилений чагарник, що ріс на схилах невисоких пологих горбів, трохи оживляв похмурий пейзаж, та перші промені сонця, яке виглянуло із-за обрію, додали декілька яскравих бліків до тьмяних в що пору року барв місцевої природи.
Поступово опам'ятовуючись, Рябов подивився у вікно на вагони, що швидко віддалялися. В червонуватих променях раннього сонця вони здавалися залитими кров'ю. Федір різко обернувся до Шатрова.
— То, значить, і загинемо ми тут, Костю?… — промовив він тремтячим, незнайомим голосом.
Костянтин не відповів. Він висунувся у вікно і сказав, ніби міркуючи вголос:
— Ну, досить, здається… Тепер вже безпечно.
Потім прикрив регулятор і почав обережно загальмовувати поїзд. Федір, нічого не розуміючи, здивовано дивився на нього. А коли состав уже майже зовсім зупинився, Шатров різко обернувся до нього і крикнув:
— Чого стоїш?.. Швидко відчіплюй паровоз!
Тут тільки Федір зрозумів задум Шатрова і стрімголов кинувся вниз по східцях паровоза. Злізши на землю, він ледве устояв на ногах і побіг по обочині залізничного полотна вздовж тендера, який ще повільно котився. Пісок під ногами здавався незвичайно хистким, ноги загрузали в, ньому, бігти було важко. Піт заливав збуджене обличчя Федора, а серце калаталося так прискорено, наче він без перепочинку подолав величезну відстань.
Добігши нарешті до кінця тендера, він чіпко схопився за його буферний брус і, підхопивши важіль розчіпного приводу автозчепу, що стирчав збоку, з силою підняв його вгору, вивів з прямокутного паза кронштейна, потім до відказу повернув на себе і опустив у те ж саме положення. Брязнув ланцюг, скрипнув валик підйомника, і величезні кулаки автозчепу розімкнули свою сталеву хватку.
Поїзд тепер зовсім зупинився. Федір хотів уже бігти назад, до паровоза, але згадав, що не роз'єднав ще повітряну магістраль автоматного гальма. Нахилившись, він швидко перекрив кінцеві крани магістральної труби і, схопившись за резинові рукава, легко роз'єднав їх половинки.
— Чого ти там вовтузишся, Федоре? — сердито крикнув Шатров, висовуючись з паровозної будки.
Рябов спритно виліз з-під вагонних з'єднань і стрімголов кинувся до паровоза. А коли він схопився нарешті за поручні східців, локомотив почав повільно відходити від состава, готового щосекунди злетіти в повітря. Рябов уже майже виліз на паровоз, як раптом почув чийсь гучний оклик: