Треба було поспішати, бо з кожною хвилиною механізм вибухівника ставав усе чутливішим до струсу. Бойова пружина його от-от готова була послати ударник у чутливу серцевину капсуля-детонатора.
Але де ж тут запобіжник вибухівника? Єршов знав, що при знешкоджуванні мін уповільненої дії потрібно передусім зупинити годинниковий механізм. У німецькому вибухівнику «Рес1ег-504» це робилося просто: нижнє рухоме кільце на розширеній частині його корпусу треба було тільки перемістити трохи праворуч.
А чи є тут таке кільце?
Єршов ще раз оглянув корпус вибухівника. Ось трохи нижче від верхнього заводного обідка видно рубчики другого обода, меншого за розміром. Може, поворот саме цього кільця зупинить годинниковий механізм?
Єршов обережно доторкнувся до корпусу вибухівника, але зараз же відсмикнув руку. А що, коли це не те кільце? Адже його поворот може і прискорити вибух.
Поринувши в ці тривожні думки, майор не відчув, як поїзд почав поступово зменшувати швидкість. Він помітив це лише тоді, коли ешелон зовсім зупинився. Що робити? Покинути все і тікати з поїзда? В цю мить він почув, як хтось закричав диким голосом:
— Рятуйся! Вибухнемо!
А може, схопити міну і побігти в поле?
Але ж до вибуху лишились лічені хвилини. Механізм вибухівника напружений до краю. Найменшого струсу може бути досить, щоб він вступив у дію і підірвав міну, перш ніж вдасться віднести її від ешелону. Ні, треба продовжувати знешкоджування саме тут.
Єршов поклав уже руку на кільце з вузьким обідком, але все ще ніяк не міг наважитися повернути його, хоч майже не сумнівався, що ключ до розгадки секрету вибухівника саме в цьому обідку…
І раптом поїзд ледве чутно здригнувся, рушив з місця і заднім ходом повільно пішов від станції.
«Значить, машиніст дізнався, що состав замінований! — радісно подумав Єршов. — Дізнався і не побоявся одвести назад страшний вантаж. Але як він дізнався про це?..»
Єршов більше не вагався. Він ще раз придивився до кільця з вузьким обідком і побачив на ньому червоний трикутник, який містився саме проти такого ж трикутника на нерухомій частині корпусу і, очевидно, означав установку вибухівника на бойовий звід. На деякій відстані від нього видно було другий трикутник — білий.
Обережно притримуючи лівою рукою корпус вибухівника, щоб він не рухався і не ворухнувся, Єршов тремтячими пальцями правої руки почав повільно обертати кільце з вузьким обідком, щохвилини чекаючи вибуху. Майор був зовсім мокрий від нервового напруження, коли сполучив, нарешті, червоний трикутник на обідку з білим на корпусі вибухівника.
Через оглядове віконце він побачив, що балансирне коліщатко перестало рухатися.
У Єршова зразу ж відлягло від серця, і він голосно, з полегшенням зітхнув. Уже з більшого впевненістю він відокремив вибухівник від ящика з вибухівкою і вигвинтив капсуль-детонатор з нижньої трубки його корпусу.
Тепер поїзд знову почав зменшувати хід, але Єршов майже не звернув на це увагу. Він був щасливий, що знешкодив нарешті міну, врятував людей і поїзд від неминучої загибелі. Стан сильного збудження, що охоплював його весь цей час, змінився якоюсь розслабленістю, майже сонливістю. Він відчув потребу сісти, відпочити трохи, спокійно викурити папіросу. Сівши на підлогу гальмової площадки, майор із задоволенням простягнув ноги, що зовсім затерпли від довгого сидіння навпочіпки.
Вгорі, за виступом даху вагона, виднілося небо. Воно не було вицвілим і бляклим, яким буває вдень в цю пору року, — це було чудове ранкове небо, в якому, широко розгорнувши крила, ширяв молодий, сильний беркут.
Коли поїзд зовсім зупинився, Єршов, ніби прокинувшись від сну, квапливо схопився на ноги і подумав:
«Треба швидше зняти звідси цю скриньку і повідомити всіх, що небезпека минула».
Закривши кришку, Єршов взяв скриньку в руки і обережно зійшов з вагона. Він переніс її через рів, крізь жорсткі, колючі гілки чагарника і, повертаючись назад, окинув швидким поглядом вагони состава. На гальмових площадках його нікого не було видно. Єршов швидко попрямував до паровоза і раптом побачив, як з-під тендера вискочила якась людина в синій спецівці і побігла до локомотива. Впізнавши помічника машиніста, Єршов радісно щосили закричав:
— Рябов! Шатров! Спасибі вам, товариші!