— Не майстер я проголошувати урочисті промови, — усміхаючись, говорив він. — Скажу просто — молодець!.. А тепер скажіть мені: ви тоді запідозрили Голубєва, коли дізналися від Куницина, що він їздив на його машині до «Світлячка», чи раніше?
— Трохи раніше, товаришу полковник, — відповів Кірєєв, сідаючи в запропоноване Нікітіним крісло. — Першу підозру вселив мені парашутист. Здалося мені тоді, що його спеціально могли принести нам в жертву, щоб правдоподібніше мало вигляд повідомлення Голубєва. А потім, коли я почав догадуватися, що тайник Джонсона може бути в нашій машині, відразу ж подумав: «А чи не Голубєв підісланий до нас за плівкою Джонсона? Чи не спеціально він вигадав зустріч геленівських агентів в майже заміському кафе, щоб мати змогу їздити туди на наших машинах?» Ну, а потім, коли я прочитав прізвище Голубєва у списку Куницина, який він склав за моїм дорученням, мені цілком стало все ясно. Поклавши фотоапарат Джонсона на те саме місце, я майже не сумнівався, що Голубєв «клюне» на цю принаду.
— Так, — із задоволенням сказав Нікітін і ще раз потис руку Кірєєву, — щодо вас я не помилився! Знав, що не на один тільки щасливий випадок будете покладатися…
ЗМІСТ
В погоні за привидом
Загадка креслень інженера Гурова