— Мені доведеться ночувати в наметі,— сказав він, а я засміявся.
От тільки виявилося, що йому справді довелося спати в наметі — гарному, чотиримісному, зеленому, схожому на половинку яйця, але все ж таки наметі. Полковникова мама мешкала в трейлері, які часто чіпляють до великих пікапів, але цей трейлер був старий і ледве дихав. Стояв він не на колесах, а на шлакоблоках, його, напевно, і не причепиш уже до пікапа — розвалиться. Він був навіть не дуже великий. Я ледь не шкріб головою стелю. Зрозуміло стало, чому Полковник такий куций — рости він собі просто дозволити не міг. Весь інтер’єр складався лише з однієї довгастої кімнати, спереду стояло чимале ліжко, далі йшла кухонька, а в глибині — вітальня з телевізором і маленька лазничка, тобто настільки маленька, що помитися можна було, тільки сидячи на унітазі.
— У нас тут не дуже заможно,— сказала Полковникова мама («Я — Долорес, не треба звати мене міс Мартін»).— Але індичка у вас буде завбільшки з кухню,— зареготалася вона.
Полковник вигнав нас надвір відразу після короткої екскурсії, і ми пішли гуляти рядами трейлерів і фургонів, що стояли просто на землі.
— Ну, тепер ви розумієте, чому я багатіїв ненавиджу.
І я зрозумів. Я взагалі уявити не міг, як Полковник ріс у такому крихітному помешканні. Весь його трейлер був менше нашої з ним кімнати в гуртожитку. Але я не знав, що сказати, щоб йому стало не так ніяково.
— Вибачте за незручності,— мовив Полковник.— Я розумію, ви до такого не звикли.
— Я звикла,— зронила раптом Аляска.
— Ти ж не в трейлері живеш,— відказав Полковник.
— Злидні всюди злидні.
— Напевно, так,— погодився Полковник.
Аляска вирішила піти допомогти Долорес із вечерею. Сказала, що змушувати жінок куховарити — це сексизм, але краще вже сексистська смакота, ніж зрихтована хлопцями гидота. Тож ми з Полковником сіли на розсувній канапі у вітальні, граючись у відеогру й балакаючи про школу.
— Я дописав курсову з релігієзнавства. Але мені доведеться набрати її на твоєму комп’ютері, коли повернемося. Думаю, я й до іспитів готовий, а це добре, якщо врахувати, що нам треба ще кол-при гра-зі-ти.
— Твоя мама не розуміє секретну мову? — посміхнувся я.
— Якщо говорити швидко, то ні. Боже, тихше ти.
Вечеря — смажена окра, парові кукурудзяні качани й тушковане м’ясо, настільки ніжне, що падало з пластикових виделок,— переконала мене в тому, що з Долорес куховарка навіть краща, ніж з Морін. У «Калвер-Кріку» окра була не така масна, хрумкіша. До того ж я такої кумедної мами, як у Полковника, ще не зустрічав. Коли Аляска запитала, ким вона працює, Долорес відповіла:
— Я кулінар. Тобто готую фастфуд у «Вафля-гаузі».
— Це найкращий «Вафля-гауз» у всій Алабамі,— усміхнувся Полковник, і я зрозумів, що мами своєї він зовсім не соромиться. Він боявся, що ми поводитимемося як зверхні сноби з приватної школи. Я завжди вважав, що Полковник трохи перебирає зі своїм я-ненавиджу-багатіїв, поки не побачив його з мамою. Це був той самий Полковник, але зовсім в іншому контексті. Я навіть почав сподіватися, що одного дня познайомлюся і з Алясчиною родиною також.
Долорес наполягла на тому, щоб ми з Аляскою спали на ліжку, сама вклалася на розсувній канапі, а Полковник пішов у намет. Я непокоївся, що він там змерзне, але, якщо по щирості, не міг відмовитися через це спати з Аляскою. Нам з нею дали різні ковдри, і нас повсякчас розділяло не менше трьох шарів тканини, але різноманітні перспективи не давали мені заснути половину ночі.
за сорок шість днів до
айсмачніший День подяки в моєму житті. Без бридкого журавлинного соусу. Просто великі шматки соковитого білого м’яса, кукурудза, зелений горошок, засмажений на такій кількості сала, що смак ясно свідчив про шкідливість страви, печиво з соусом, гарбузяний пиріг на десерт і кожному — по склянці червоного вина.
— Здається,— сказала Долорес,— з індичкою п’ють біле, але... не знаю, як вам... але мені, щиро кажучи, до дупи.
Ми сміялися і пили вино, а по вечері заходилися дякувати. Вдома ми завжди дякували за все перед вечерею, тож це робилося поспіхом — щоб чимшвидше накинутися на їжу. А тут ми вчотирьох сиділи за столом і обмінювалися подяками. Я дякував за чудове частування і чудове товариство, за те, що мені дали можливість відзначити День подяки удома.