— Ти занадто щедро називаєш це гівно вином,— вишкірився Такумі.
І раптом Аляска заявила:
— Найкращий день / найгірший день!
— Га? — не зрозумів я.
— Якщо просто пити, то скоро почнемо ригати. Тому, щоб пригальмувати, пограймо в одну гру. Найкращий день / найгірший день.
— Ніколи про таку не чув,— відказав Полковник.
— Це тому, що я її щойно вигадала,— усміхнулася Аляска. Вона лягла на бік упоперек двох пак сіна, вечірнє сонце підкреслювало зелень її очей, а засмага на шкірі востаннє нагадала про вже проминулу осінь. Аляска лежала, трішки розтуливши рота, і я подумав, що вона вже, напевно, п’яна: погляд свідчив, що вона десь далеко. «Порожній погляд»,— зазначив я і, милуючись нею, подумав, що, напевно, я і сам трохи нетверезий.
— Чудово! А які правила? — запитала Лара.
— Кожен розповідає про найкращий день у своєму житті. Хто поділився найкращою історією, може не пити. А потім усі розповідають про найгірший день, і знову — хто поділився найкращою історією, той може не пити. І продовжуємо далі — другий найкращий день, другий найгірший день, поки хтось із вас не здасться.
— А чому ти вирішила, що це будеш не ти? — поцікавився Такумі.
— Бо я і п’ю найбільше з-поміж вас усіх, і розповідаю найкраще,— відповіла вона. З такою логікою важко було сперечатися.— Ти починаєш, Пампушечку. Найкращий день у твоєму житті.
— Е-е-е... А подумати хвилинку можна?
— Якщо думати доводиться, значить, день був не такий і добрий,— зазначив Полковник.
— Іди в дупу, чувак.
— Як мило.
— Найкращий день у моєму житті — сьогодні,— сказав я.— Подробиці такі: я прокинувся поруч з дуже гарною дівчиною з Угорщини, було холодно, але не дуже, я випив горнятко літеплої розчинної кави і попоїв пластівців без молока, а потім ми з Аляскою і Такумі гуляли гаєм. Ми жбурляли камінці понад струмком — гралися в жабку, і хоч це здається дурницею, насправді це не так. Я не знаю. Ось сонце зараз яке: тіні довгі, а світло яскраве, але м’яке, як буває перед заходом, розумієте? У такому світлі все здається кращим, гарнішим, і сьогодні воно так і є. Тобто, я ж нічого не робив. Просто сидів, дивився на Полковника, отаке. Отаке. Чудовий день. Сьогодні. Найкращий день у моєму житті.
— Гадаєш, я вродлива? — запитала Лара і сором’язливо засміялася. Я подумав: «Глянути б їй у вічі», але не зміг.— Але я з Руму-унії!
— Ох, твоя розповідь виявилася набагато кращою, ніж я припускала,— зізналася Аляска.— Але я тебе все одно переплюну!
— Вперед, дитинко,— сказав я. Повіяв вітер, нагинаючи до землі високу траву за сінником, і я накинув спальника на плечі, щоб не змерзнути.
— Найкращий день у моєму житті — дев’яте січня 1997 року. Мені було вісім років, ми з мамою поїхали в зоопарк. Мені сподобалися ведмеді. А їй — мавпи. Чудовий день. Кінець історії.
— І все? — здивувався Полковник.— Найкращий день у цілому твоєму житті?
— Ага.
— А мені подо-обається,— сказала Лара.— І мені теж подобаються мавпи.
— Слабенько,— мовив Полковник. А я подумав, що це не історія слабенька, а просто Аляска вже вкотре вирішила продемонструвати свою таємничість. Але хоч я і не сумнівався в тому, що вона вчинила так навмисно, я не міг зрозуміти: «І що такого в біса доброго в тому зоопарку?» Але не встиг я запитати, як заговорила Лара.
— О’кей, моя черга,— мовила Лара.— Все просто. День, коли я приїхала сюди. Я знала англі-ійську, а мої батьки не знали, і ми зійшли з літака, а в аеропорту родичі — тітки й дядьки, яких я ніколи не бачила, і батьки були страшенно щасливі. Мені було дванадцять років, і мене доти завжди сприймали як мале-ечу, а тоді вперше виявилося, що батьки не можуть без мене обійтись і ставляться до мене як до дорослої. Бо вони мо-ови не знали, розумієте? Я їм допомагала замовляти їжу, перекладала податкові й імміграційні папери і все таке, і вони перестали ставитися до мене Як до дитини. До того ж у Румунії ми були бі-ідні. А тепер наче забагаті-іли,— вона засміялася.
— Гаразд,— усміхнувся Такумі,— я програю. Бо у мене найкращий день був, коли я втратив цноту. І якщо ви хочете, щоб я вам розповів цю історію, вам доведеться напоїти мене трішки більше.
— Непогано,— сказав Полковник.— Зовсім непогано. А про найкращий день у моєму житті почути хочете?
— Це гра, Чипе,— відповіла Аляска роздратовано.
— Мій найкращий день ще не прийшов. Але я знаю, як це буде. Щодня його уявляю. Найкращим днем у моєму житті буде той день, коли я куплю мамі величезний будинок. Не де-небудь у лісі, а в самому центрі Маунтин-Брука, поміж особняків п’ятиденків. Поміж ваших будинків. І я куплю його не в кредит. А за готівку. Я привезу туди маму, відчиню перед нею дверцята машини, вона вийде і подивиться на будинок — металевий паркан, два поверхи, усе таке,— а я віддам їй ключі та скажу: «Дякую». Люди, та вона допомагала мені заяву в цю школу заповнювати. Відпустила мене сюди, а це нелегко для тих, хто живе в наших краях,— дозволити синові поїхати вчитися куди-інде. Ось такий У мене найкращий день.