— Він дивний.
— Що значить дивний?
— Ну, напевно, вели-икий.
Якщо настільки дивний, то я згоден. А потім вона обхопила його рукою і запхала в рота.
І завмерла.
Ми обоє завмерли. Я усвідомлював, що все повинно бути якось інакше, але не знав як.
Лара так і не рухалася. Дихала вона якось нервово. Аж чотири хвилини — саме за цей час Бреді викрали ключі та втекли з в’язниці в тому занедбаному містечку — вона просто лежала непорушно, тримаючи в роті мого прутня. А я сидів і чекав.
Потім вона його вийняла і допитливо подивилася на мене.
— Мені треба щось роби-ити?
— Е-е-е... Не знаю,— відказав я. Все, що ми з Аляскою бачили в порно, вилетіло в мене з голови. Я подумав, що, може, Ларі слід рухати головою вгору-вниз, але, може, так вона задихнеться? Тож я промовчав.
— Може, цей, треба покусувати?
— Не треба покусувати! Тобто, думаю, не варто. Думаю... мені й так приємно. Добре. Я не знаю, чи ще щось має бути.
— Тобто ти не...
— Е-е-е... Може, слід Аляску запитати.
Ми пішли в її кімнату і запитали в Аляски. А вона зареготалася і не могла зупинитися. Сидячи на ліжку, вона реготала до сліз. Потім пішла у лазничку і винесла звідти тюбик із зубною пастою — і показала нам, як треба. Детально. Мені як ніколи захотілося стати тюбиком зубної пасти.
Ми з Ларою повернулися до її кімнати, і вона зробила точнісінько так, як їй сказала Аляска, а я почувався точнісінько так, як Аляска передбачала: зазнав тисячі смертей в екстазі, руки стиснулися в кулаки, все тіло тремтіло. Це був мій перший оргазм з дівчиною, і після нього я зніяковів і занервував, і Лара, напевно, теж, бо зрештою вона мовила:
— Ну що, уроки поробимо?
Першого дня семестру нам ще й нічого майже не загадали, але вона вирішила почитати текст з англійської. А я взяв з полиці Лариної сусідки біографію аргентинського революціонера Че Гевари — стіну прикрашав плакат з його портретом,— і ліг поряд з Ларою на нижнє ліжко. Я почав з кінця: я іноді так роблю, коли не планую читати всю біографію цілком,— і без особливих зусиль відшукав передсмертне висловлювання. Коли Че Гевару взяли в полон болівійці, він сказав: «Стріляй, боягузе. Ти вб’єш лише людину». Я згадав останні слова Симона Болівара з роману Маркеса: «Як же я вийду з цього лабіринту?» Здається, у цих революціокерів з Південної Америки природжена здатність вмирати красиво. Я зачитав цитату Ларі. Вона повернулася на бік і поклала голову мені на груди.
— Чому ти так любиш останні слова?
Дивна річ, я ніколи про це не замислювався.
— Не знаю,— відказав я, поклавши руку їй на поперек.— Іноді вони просто кумедні. Наприклад, коли йшла Громадянська війна, генерал Седжвік сказав ось що: «Та вони і слона не підстрелять з такої відста...» — і тут у нього поцілили.— (Лара засміялася).— Але часто у смерті людей можна побачити їхнє життя. Останні слова показують, якою людина була за життя і чому тепер пишуть її біографію. Ну, розумієш?
— Ага,— сказала вона.
— «Ага»? Просто «ага»?
— Ага,— повторила Лара і повернулася до читання.
Я не знав, як з нею розмовляти. Ця спроба мене розчарувала, тож за хвилю я підвівся.
І поцілував її на прощання. Хоч це я зробити міг.
У себе в кімнаті я застав Аляску з Полковником, і ми пішли до мосту, де я знову в найдрібніших деталях розповів про своє фіаско з феляцією.
— Не можу повірити, що вона в тебе двічі за день взяла,— сказав Полковник.
— Фактично один раз. Реально один,— виправила Аляска.
— Все одно. Тобто. Все одно. У Пампушечка на сопілці пограли.
— Бідолашний Полковник,— сказала Аляска з жалісливою посмішкою.— Я зробила б тобі мінет зі співчуття, але надто прив’язана до Джейка.
— Жах який,— сказав Полковник.— Тобі тільки з Пампушечком дозволяється фліртувати.
— Але у Пампушечка є ді-івчина! — засміялася вона.
Увечері ми з Полковником пішли в кімнату до Аляски — відзначити успіх «Ночі в сіннику». Вони з Полковником останні кілька днів тільки те й робили, що святкували, а в мене сили долати «Суничний пагорб» не було, тому я просто сидів і жував кренделі, поки вони пили вино з паперянок з квіточками.
— Ми вже не з пляшки дудлимо, друже,— зазначив Полковник.— Підвищуємо рівень!
— Це старовинний південний конкурс пияків,— відповіла Аляска.— Ми сьогодні влаштуємо Пампушечкові вечір з життя справжнього Півдня: будемо хиляти паперянку по паперянці, аж хтось із пияків упаде.