Вперше теорія Полковника здалася правдоподібною. Невже Аляска не чула сирени? Невже не бачила маячків? Цілувалася зовсім як твереза, думав я. Тож і кермо могла вивернути.
— Ви бачили її обличчя перед тим, як вона врізалася у вашу машину? Вона заснула? — запитав Полковник.
— Цього не скажу. Її я не бачив. Все сталося надто швидко.
— Зрозуміло. Коли ви до авта підійшли, вона була вже мертва?
— Я... я зробив усе можливе. Я до неї одразу побіг, але кермо... ну, я заліз, думав, що як оберну кермо, звільню її, але її вже не можна було живою з машини витягнути. Груди геть пробило, розумієш.
Я здригнувся, уявивши цю картину.
— Вона щось казала? — запитав я.
— Вона вже померла, синку,— сказав поліцай, хитаючи головою, тож я розпрощався з надією почути її останні слова.
— Як ви гадаєте, то був нещасний випадок? — запитав Полковник, а я стояв поруч з ним, похнюпившись від горя, мені хотілося курити, але я не зважувався.
— Я тут служу вже двадцять шість років, п’яних бачив — не злічити, але ніхто ще не напивався настільки, щоб не вивернути. Але не знаю. Слідчий сказав — нещасний випадок, може, так і є. Я на цьому не розуміюся, хлопці. Думаю, тепер це справа її та Господа Бога.
— Наскільки вона була п’яна? — запитав я.— Ну, аналізи робили?
— Так. Два і чотири проміле. Тож вона була п’яна, це точно. Дуже п’яна.
— У машині що-небудь було? — запитав Полковник.— Що-небудь, ну, незвичайне?
— Я пам’ятаю рекламні брошури різних коледжів — в Мені, Огайо, Техасі,— я подумав ще: дівчинка, напевно, з «Калвер-Кріку»,— і мені стало зовсім недобре, вона ж у коледж мріяла вступити. Чорт забирай. А, і квіти. На задньому сидінні лежали квіти. Букет. Тюльпани.
Тюльпани? Я тут-таки згадав, що Джейк прислав їй тюльпани.
— Білі? — запитав я.
— Еге ж,— підтвердив поліцай. Навіщо вона взяла з собою квіти, які Джейк їй подарував? Але на це поліцай відповісти не зможе.— Я сподіваюся, ви дізнаєтеся все, що вам потрібно. Я трохи міркував про це, бо ніколи такого не бачив. Думав, наприклад, що якби я сам на своєму авто з місця б з’їхав, врятувало б це її? Може, вона би встигла прочухатися. Тепер не дізнаєшся. Але, як на мене, геть не має значення, нещасний це випадок чи ні. І так, і так лихо.
— Ви нічого не могли вдіяти,— тихо мовив Полковник.— Ви все зробили, як і слід було, і ми за це вдячні.
— Ну... Дякую. Ідіть додому, бережіть себе, а якщо будуть ще запитання, телефонуйте. Ось вам моя візитівка, як щось потрібно буде.
Полковник поклав візитівку в гаманець зі шкірозамінника, і ми пішли додому.
— Білі тюльпани,— сказав я.— Джейкові тюльпани. Навіщо?
— Торік ми якось із нею і з Такумі пішли в яскиню, на березі росли маленькі білі стокротки, й Аляска раптом залізла у воду по пояс, пішла через струмок і зірвала квітку. Заклала її за вухо; коли я запитав, що це було, вона пояснила, що її батьки завжди в дитинстві вплітали їй у волосся білі квіти. Може, вона й умерти хотіла з білими квітами.
— А може, Джейку хотіла повернути,— припустив я.
— Може. Але я цього поліцая послухав і впевнився, що це все-таки могло бути самогубство.
— Може, слід уже дати спокій її душі,— сказав я обурено. На мій погляд, хай що ми дізнаємося, краще все одно не стане, і я знай уявляв, як кермо трощить їй кістки, «груди геть пробило», а вона намагається вдихнути, але не може, і — краще все одно не стане.— А якщо вона справді це зробила? — запитав я Полковника.— Наша провина не зменшиться. Просто ти станеш вважати її егоїстичним стервом.
— Господи, Пампушечку! Ти хоч пам’ятаєш, якою вона була насправді? Вона часом поводилася як справжнє егоїстичне стерво. Це в ній було, і раніше ти це розумів. А тепер ти створив собі її ідеальний образ.
Я мовчки наддав ходу, обігнавши Полковника. Він не міг нічого зрозуміти, адже не він був останньою людиною, яку поцілувала Аляска, не його покинули, та й узагалі, він не я. «До біса»,— подумав я, і вперше мені спало на думку, що мені, здається, ліпше взагалі повернутися додому, покинути це Велике Можливо заради звичних шкільних друзів. Хоч які були недоліки в моїх шкільних друзів у Флориді, вони бодай не вмирали, кинувши мене напризволяще.
Ми вже чимало пройшли, коли Полковник наздогнав мене.