Я нахилився, звісивши голову між колін. Полковник поклав мені руку на спину.
— Справа в тому, що відповіді є завжди, Пампушечку,— сказав він, гучно випустив повітря між стиснутими губами, а голос його затремтів від злості.— Відповіді є завжди. Просто треба трішки кмітливості. В інтернеті пишеться, що самогубці зазвичай керуються ретельно продуманим планом. Тож це, очевидно, не було самогубством.
Мені було ніяково від того, що минуло аж два тижні, а я і досі не міг зібратися, тоді як Полковник тримався стоїчно, тож я випростав спину.
— О’кей, гаразд,— погодився я.— Це було не самогубство.
— Але думати, що це був нещасний випадок, теж якось не виходить.
Я зареготався.
— Далеко ми просунулися.
Наші роздуми урвала Голлі Мозер, дванадцятикласниця, яку я знав переважно з оголених автопортретів, котрі ми з Аляскою знайшли, коли всі роз’їхалися святкувати День подяки. Вона тусувалася з п’ятиденками, тому я з нею і двома словами не перекинувся, аж вона раптом удерлася без стуку і заявила, що у неї з’явилося містичне відчуття Алясчиної присутності.
— Я сиділа у «Вафля-гаузі», й раптом згасло все світло, тільки над моєю кабінкою блимала одна лампочка. Вона горіла секунду, потім на мить гасла, потім ще кілька секунд горіла, а потім знову згасла. І я зрозуміла, що це Аляска. По-моєму, вона азбукою Морзе намагалася мені щось сказати. Але я не знаю азбуки Морзе. Вона, певно, не в курсі була. Ну от, я вам вирішила розповісти.
— Дякуємо,— коротко сказав я, вона якусь мить стояла, дивлячись на нас, розтуляючи рота, аби ще щось додати, але Полковник втупився у неї напівзаплющеними очима, щелепа у нього випнулася вперед — він не приховував свого невдоволення. Я його розумів: я не вірив у духів, які приходять сказати щось азбукою Морзе людині, яка їм за життя не подобалася. До того ж мені не подобалася думка, що Аляска прийшла втішати когось іншого, а не мене.
— Боже, таким людям взагалі треба заборонити жити,— сказав Полковник, коли Голлі пішла.
— Еге ж, дурна, аж крутиться!
— І не просто дурна, Пампушечку. Ну подумай: Аляска говорить до Голлі Мозер. Боже! Терпіти не можу людей, котрі вдають, ніби сумують за кимось. Сучка безмозка!
Я мало не сказав, що Алясці не сподобалося б, якби вона дізналася, що він дівчину сучкою обзиває, та не хотів сваритися з Полковником.
за двадцять днів після
ула неділя, і ми з Полковником вирішили, що вечеряти в їдальні не хочемо, тож пішли зі школи на той бік траси 119, до кіоску, де замовили пречудово збалансовану страву — по два вівсяні тістечка з кремом. Сімсот калорій. Цього людині на пів дня вистачає. Потім ми сіли на бордюрі перед кіоском, і я впорався з тістечком за чотири укуси.
— Завтра я подзвоню Джейку, щоб ти знав. Взяв у Такумі його номер.
— Гаразд,— відказав я.
За спиною дзеленькнув дзвоник, я обернувся — двері відчинялися.
— Чого ви тут сидите?
Це була та сама жінка, у якої ми допіру купили обід.
— Ми їмо,— відповів Полковник.
Жінка похитала головою і звеліла нам, немов цуценятам якимось:
— Геть!
Ми зайшли за кіоск і сіли коло смердючої смітниці.
— Годі вже казати «гаразд», Пампушечку. Це смішно. Я подзвоню Джейку, запишу всі його свідчення, а потім ми сядемо разом і поміркуємо, що ж сталося.
— Ні. Роби це без мене. Я не хочу знати, що там поміж нею і Джейком сталося.
Полковник зітхнув і дістав з кишені джинсів пачку цигарок, куплену на кошти з Фонду Пампушечка.
— Чому ні?
— Бо не хочу! Тобі що — потрібен глибинний аналіз кожного мого рішення?
Полковник прикурив цигарку від запальнички, за яку заплатив я, і затягнувся.
— Як скажеш. Це слід з’ясувати, і мені потрібна твоя допомога, бо ми з тобою досить добре знали Аляску. Ось так.
Я підвівся і подивився згори вниз на Полковника, який самовдоволено сидів, випускаючи дим мені в обличчя, і я вирішив, що з мене годі.
— Мені вже набридло коритися твоїм наказам, козел! Я не збираюся сидіти з тобою й обговорювати делікатні моменти її стосунків з Джейком, чорт забирай. Зрозуміліше я сказати не здатен: не волію цього знати. Я й так знаю те, що вона сказала мені, а більше мене нічого не цікавить; ти можеш скільки завгодно корчити зверхність, але я не хочу розмовляти з тобою на тему, наскільки в дідька вона любила Джейка! І віддай мені мої цигарки.
Полковник кинув пачку додолу. Потім схопився на ноги і згріб мене за светра, намагаючись опустити мене до свого зросту, та це йому не вдалося.