Він скептично вигнув брови.
— Ну, я розумію, що Алясчині близькі друзі зараз дуже пригнічені. Це все жахливо. І нічим це горе не вгамувати, так?
— Так, сер.
— Я співчуваю Чипові. Але школа — це вкрай важливо. Я певен, що Аляска хотіла б, щоб Чип продовжував учитися, як і раніше.
«Не сумніваюся»,— подумав я. Подякував Орлові, а він пообіцяв якось усе-таки пригостити мене бутербродом з яйцем, що мене, відверто кажучи, налякало: я боявся, що тепер він з’явиться в нашій кімнаті зі своїм частуванням і заскочить нас, а) коли ми з Полковником нелегально куримо, б) коли Полковник нелегально цмулить горілку з молоком зі своєї каністри.
На півдорозі до гуртожитку мене наздогнав Полковник.
— Все минулося бездоганно, особливо це твоє «а ота конфорка ввімкнена». Якби ти не зорієнтувався, мені був би гаплик. Хоча, напевно, доведеться ходити на латину. Дурна латина.
— Дістав? — запитав я.
— Ага,— відказав він.— Ага. Боже, сподіваюся, сьогодні Орел його не шукатиме. Хоча він навряд чи щось запідозрить. Кому треба красти алкотестер?
О другій ночі Полковник випив шосту чарку горілки, скорчився і почав несамовито тицяти пальцем у пляшку газованки, з якої пив я. Я передав її йому, і він зробив величезний ковток.
— Завтра, напевно, я не зможу піти на латину,— повідомив він. Слова його звучали нечітко, немов у нього язик набряк.
— Ще одну,— попросив я.
— О’кей. Але це все.
Полковник налив трохи горілки в паперянку, проковтнув, зціпив зуби і стиснув руку в маленький кулачок.
— Боже, яка гидота! З молоком набагато краща. Сподіваюся, два і чотири вже є.
— Перед тестом слід зачекати п’ятнадцять хвилин,— нагадав я: ми завантажили інструкцію до приладу з інтернету.— Ти відчуваєш, що п’яний?
— П’яний як чіп.
Ми посміялися.
— Чіпко п’яний — це ще кумедніше,— сказав я.
— Пробач, я зараз не в найкращій формі.
Я тримав у руці алкотестер, гладенький сріблястий прилад завбільшки з невеликий пульт управління. Під рідкокристалічним екраном була маленька дірочка. Я подув. «0,00»,— писалося на екрані. Напевно, працює.
За п’ятнадцять хвилин я віддав прилад Полковнику.
— Дмухай щосили як мінімум дві секунди,— звелів я.
Він подивився на мене.
— Це ти так Ларі казав у вітальні? «Подмухай, бо мені болить?»
— Стули пельку і дмухай,— мовив я.
Полковник надув щоки і почав дмухати в отвір — сильно, довго, аж почервонів.
1,6.
— О ні,— мовив Полковник.— О Боже.
— Ти дві третини шляху подолав,— підбадьорливо сказав я.
— Ага, але до блювоти я вже три чверті шляху подолав.
— Ну, ти ж бачив, що це можливо. Вона ж змогла. Ну ж бо! Невже ти дівчину не переп’єш?
— Давай газованку,— стоїчно сказав Полковник.
І тут раптом я почув за дверима кроки. Кроки! Ми чекали до першої години ночі й тільки потім увімкнули світло, розраховуючи, що всі натоді вже поснуть,— адже був навіть не вихідний,— а тут кроки, чорт, Полковник збентежено подивився на мене, а я швидко вихопив у нього алкотестер і сховав його поміж диванні подушки, потім прибрав пляшку з горілкою і паперянку за «СТОЛИК», миттєво дістав з пачки цигарку і закурив, сподіваючись, що дим переб’є запах спиртного. Я видихав дим відразу, намагаючись хутчій наповнити ним кімнату, і вже готовий був знову сісти на канапу, аж у двері тричі постукали. Полковник перелякано дивився на мене — перед очима в нього вже промайнуло сумне майбутнє, яке на нього чекає, я прошепотів: «Плач»,— а Орел уже обернув ручку.
Полковник згорбився, звісивши голову між колінами, у нього затрусилися плечі, а я обійняв його — і тут зайшов Орел.
— Пробачте,— почав я, не встиг він нічого сказати.— Йому сьогодні особливо погано.
— Ти що, куриш? — запитав Орел.— У кімнаті? За чотири години після відбою?
Я кинув цигарку в напівпорожню баночку коли.
— Перепрошую, сер. Це щоб не заснути.
Орел пішов до нас, а Полковник спробував розігнутися, я натиснув йому на плечі, щоб він цього не робив — якби Орел відчув запах, нам точно був би край.
— Майлзе,— сказав Орел.— Я розумію, вам зараз важко. Але ви повинні поважати правила школи, а то вас доведеться перевести в інший навчальний заклад. Завтра чекаю на тебе в суді. Чипе, тобі допомога потрібна?
Полковник, не підводячи голови, відказав тремтячим, заплаканим голосом:
— Ні, сер. Я радий, що Майлз зі мною.