Він усміхнувся і кивнув.
— Він — чудова людина, твій батько. А мама... справжня красуня.
Я обурено закотив очі. Однак мені все одно подобався цей стриптизер. Орел увійшов до зали опівдні та привітав лектора, запрошеного дванадцятим класом,— колишнього генерального прокурора штату Алабама,— а потім підійшов до доктора Морса, який з величезним апломбом підвівся і, потискаючи руку Орлу, навіть уклонився — можливо, трохи перебільшено-ввічливо,— й Орел мовив:
— Ми дуже раді, що ви завітали.
— Дякую,— відказав Макс.— Сподіваюся, я вас не розчарую.
Я не боявся, що мене виключать. Я навіть не боявся, що виключать Полковника, хоча, може, й варто було. Я боявся, що все може зірватися, бо це все спланувала не Аляска. Може, прикол, вартий її, неможливо здійснити без її участі.
Орел став за кафедрою.
— Сьогодні — історичний день для «Калвер-Кріку». Наш засновник Філіп Гарден вважав, що і вам, учням, і нам, учителям, варто раз на рік послухати мудрих людей з-поза меж школи, тож ми щороку збираємося, щоб повчитися у них і поглянути на світ їхніми очима. Цього року вибір одинадцятого класу припав на доктора Вільяма Морса, учителя психології Університету Центральної Флориди, широко шанованого вченого. Сьогодні він розповість нам про підлітків і сексуальність, я впевнений, що вам ця тема дуже цікава. Отож допоможіть мені запросити доктора Морса на сцену.
Ми заплескали в долоні. Моє серце калатало, наче аплодувало разом з руками. Поки Макс ішов до кафедри, до мене нахилилася Лара і прошепотіла:
— А він спра-авді сексуальний.
— Дякую вам, містере Старнз,— Макс посміхнувся і кивнув Орлу, потім розправив аркуші з промовою і поклав їх на кафедру. Навіть я ладен був повірити, що він викладач психології. Мені подумалося: може, він актор, який має нестандартний підробіток.
Він читав промову, не підводячи очей, але читав упевнено, трохи зверхньо, як справжній науковець.
— Сьогодні я хочу поговорити на захопливу тему підліткової сексуальності. Я веду дослідження у сфері лінгвістики сексуальності, зокрема як саме молодь обговорює секс і суміжні питання. Мені, наприклад, цікаво, чому, якщо я раптом промовлю слово «рука», ви навряд чи засмієтеся, а якщо промовлю слово «вагіна» — мабуть, засмієтеся...— (В залі й справді почулися нервові смішки).— Те, як молоді люди говорять про своє і чуже тіло, багато в чому характеризує наше суспільство. У сучасному світі хлопці набагато частіше розглядають дівоче тіло як об’єкт, ніж дівчата — хлоп’яче тіло. Хлопці в розмовах один з одним кажуть, що у такої-то «класні буфери», в той час як дівчата про хлопців радше скажуть «прикольний», і цей термін дає і фізичку, і емоційну характеристику. Таким чином дівчата перетворюються на об’єкт, в той час як хлопців вони розглядають як людей...
І тут підвелася Лара і перебила доктора Вільяма Морса, вигукнувши зі своїм милим і невинним акцентом:
— Ти такий сексуа-альний! Ліпше стули рота — і скидай одяг.
Учні засміялися, але всі вчителі обернулися до неї — в повному мовчанні. Вона сіла.
— Як тебе звати, люба?
— Лара,— відказала вона.
— Ларо,— мовив Макс, підглядаючи в папірець,— це дуже цікавий прецедент — жінка сприймає як об’єкт мене, чоловіка. Це настільки незвично, що мені залишається припустити, що ти хотіла пожартувати.
Лара знову підвелася і закричала:
— Я не жарту-ую! Скидай одяг.
Він нервово зазирнув у папірець і провадив:
— Звісно, важливо зруйнувати патріархальну парадигму, і можливо, це дієвий спосіб. Тоді гаразд,— сказав він і вийшов з-за кафедри. І закричав, та так голосно, що й Такумі нагорі, либонь, почув: — Присвячується Алясці Янг!
З колонок ринула швидка й насичена басами пісня Принса, а доктор Вільям Морс однією рукою згріб свою штанину, а другою — лацкан піджака, липучка розстебнулася, і перед нами постав Макс — страшенно м’язистий парубок з вісьмома «кубиками» на животі й накачаними грудьми. Макс усміхався, стоячи перед нами в самих чорних шкіряних трусах.
Не зрушуючи з місця, він змахував руками під музику, але юрма просто вибухнула реготом і оглушливими безперервними оплесками — це були найгучніші овації за всю історію «Презентацій». Орел підскочив, і тільки-но він підвівся, Макс припинив свій танець, але й далі грав м’язами на грудях, аж вони швидко стрибали під музику на очах у Орла, який не всміхався, але кусав губи, так наче заледве стримує посмішку, а потім великим пальцем показав Максу на вихід, і Макс послухався.