– Працює! Бляха, він, сука, працює! – закричала я і підставила долоні.
Я зробила ковток. Хвоя, дивлячись на мене, зробила те саме.
І тут, блядь, нас накрило.
* * *
Це був не гриб. Це було щось більше. Моя свідомість відірвалася від тіла і полетіла. Я побачила перед собою… Чорний, сука, моноліт! Ну, не моноліт, а наш автомат з газировкою. Він висів у порожнечі космосу, а навколо нього, під музику якогось їбанутого німецького композитора, танцювали планети.
А потім…
*БАБАХ!!!*
Вся ця хуйня вибухнула! Яскраве світло залило все! Великий, нахуй, Вибух!
Я бачила, як народжуються галактики, як згущується матерія. Я летіла крізь мільярди років, як муха через кімнату. Ось воно! Еволюція! Тільки, блядь, в зворотному порядку!
Сучасні люди в костюмах, ті самі айтішники, перетворювалися на середньовічних лицарів. Лицарі – на мавп, що кидалися одна в одну лайном (дуже знайома картина, до речі). Мавпи – на якихось лускатих динозаврів. Динозаври знову пірнали в океан і ставали рибами. Риби – якимись огидними хробаками! А потім, блядь, з цих хробаків почала висипатися… ГРЕЧКА!!! ЦІЛА, СУКА, ПЛАНЕТА ГРЕЧКИ! І все це, вся ця космогонічна хуйня, стискалась, стискалась, стискалась…
…назад в одну маленьку, як копійка, точку. В автоматі щось знову клацнуло.
* * *
Я стояла на колінах біля автомата, намагаючись зрозуміти, що це, блядь, було. Хвоя сиділа поруч, дивлячись у порожнечу своїми скляними очима.
– Я… – почала вона тремтячим голосом. – Я бачила… як мої вірші, написані на стінах печери… розчиняються в первісному бульйоні буття… Я зрозуміла… що рима – це лише спроба впорядкувати хаос… а хаос… він прекрасний.
Я мовчала. В моїй голові гуло, наче там оселився рій космічних бджіл. Я подивилася на свої руки. Потім на мішок з гречкою. Я щось зрозуміла. Глибоку, сука, істину, яку неможливо висловити словами. Я відчула себе частиною цього великого, безглуздого циклу. Від гречки до хробака і назад до гречки.
Раптом автомат знову загарчав і виплюнув її. Здачу. Блискучу, ідеальну, радянську. 15 копійок.
Я підняла її. Подивилася на герб неіснуючої країни.
Потім я встала і пнула автомат ногою з усієї сили. Він з жалібним скреготом впав на асфальт.
– Ходімо, – сказала я Хвої. – Досить цієї філософії. Час повертатися до роботи. Треба знайти цих йобаних кабанів.
І ми пішли, залишивши позаду повалений моноліт, що знав усі таємниці Всесвіту. А я… я тепер знала, що всьому початок – гречка. І це знання, блядь, було найстрашнішим.
Після космічного одкровення біля автомата з газованкою, реальність почала здаватися ще більш абсурдною. Всесвіт – це просто цикл перетворення гречки, а ми – його випадкові, тупі свідки. Але філософія – це добре, а жерти, блядь, хочеться завжди. Наша місія "нагодуй кабана" поступово перетворилася на "нагодуй себе, а то здохнеш".
– Хвоє, нам потрібна нормальна їжа, – заявила я, похлопавши по нашому дорогоцінному мішку. – Ця гречка – для вищої мети. Для армії. Її не можна просто так їсти. Це стратегічний запас.
– Смерть від голоду… це так… романтично… – прошепотіла вона, прислухаючись до бурчання у власному животі, наче це музика сфер. – Тіло стане добривом для нової, радіоактивної флори…
– Та завали вже їбало зі своєю романтикою! Якщо ти зараз здохнеш, мені доведеться самій тягнути цей йобучий мішок. Нам треба щось виміняти.
І доля, ця курва, почула нас. З-за рогу напівзруйнованої будівлі вийшов він. СТАЛКЕР. Класичний, сука, екземпляр! Протигаз на шиї, старий камуфляж, весь обвішаний якимось непотребом, і величезний, просто, блядь, охуєнно величезний рюкзак, від якого смачно пахло… ТУШОНКОЮ! Справжньою, м'ясною, жирною тушонкою! Мій шлунок заревів, як поранений ведмідь.
Він побачив нас і зупинився. Ми побачили його і зупинились. Виникла напружена, ковбойська пауза.
– Вітаю, пане, – почала я якомога солодшим голосом. – Не бажаєте обмінятись? Бартер, так би мовити. Ми вам – цінний артефакт, ви нам – трохи… провізії?
Він зняв протигаз. Обличчя в нього було втомлене, зате борода – розкішна, як у гнома з казки. Погляд – підозрілий, як у митника.
– Що за артефакт? – прогудів він.
Я з урочистим виглядом витягла з мішка стару консервну банку, насипала туди… ЖМЕНЮ. Ну добре, склянку гречки. Більше було просто, блядь, ШКОДА! Це ж, сука, елітна, генетично модифікована гречка! Основа всього сущого! Це як віддати шматочок бога!