Я простягнула йому банку.
– Ось. Це не просто гречка. Це… "Золоте руно Чорнобиля"! Кажуть, кожна крупинка виконує одне бажання. І підвищує потенцію!
Він узяв банку. Подивився на неї. Потім на мій величезний, повний мішок. Потім знову на банку.
Його обличчя почало повільно наливатися багряним кольором.
– Ви… ви шо, блядь, охуїли?! – раптом заверещав він несподівано тонким голосом. – Ви мені, сука, склянку сраної гречки пропонуєте за рюкзак тушонки? Ви мене за лоха тримаєте, курви драні?!!!
Все. Дипломатія скінчилася. Він жбурнув банку мені під ноги, від чого дорогоцінні крупинки розлетілись по асфальту. Це було святотатство! Він образив нашу святиню!
– АХ ТИ Ж КНУР НЕВМИВАНИЙ!!! ЦЕ БУЛА СВЯЩЕННА ГРЕЧКА!!! – закричала я, кидаючись на нього.
Але він був спритний! Він відскочив, на ходу знімаючи з плеча старий обріз!
*БАХ!*
Заряд солі свиснув у мене над головою!
– ПІШЛИ НАХУЙ ЗІ СВОЄЮ ГРЕЧКОЮ, ЖАДІБНІ СУКИ!!! – верещав він, тікаючи від нас, наче за ним гналась сама Смерть.
А ми, блядь, гналися!
– ВІДДАЙ ТУШОНКУ, СКУПЕРДЯЙ!!! Я ТЕБЕ ЗГОДУЮ КАБАНАМ! – ревіла я, намагаючись не відставати.
– Та йди ти в сраку зі своїми кабанами! Це моя тушонка! Я її три місяці збирав!
*БАХ!*
Ще один постріл! Сіль потрапила Хвої в зад. Вона скрикнула, але не зупинилася, а побігла ще швидше.
– Мій біль… надає мені сил! Біль фізичний… ніщо порівняно з болем буття, мудило бородате!!! ВІДДАЙ КОНСЕРВИ!!!
Це була, блядь, картина маслом! Дві божевільні дівки женуться за переляканим до усрачки сталкером по мертвій Прип'яті, викрикуючи прокльони і філософські тези! Він біг, як чорт від ладану, постійно озираючись і відстрілюючись сіллю, а ми неслися за ним, одержимі жагою м'яса!
Нарешті, він забіг в якийсь напівзруйнований дитячий садочок і забарикадувався всередині.
Ми зупинились біля входу, важко дихаючи.
– Ну що, сучара, добігався? – крикнула я.
У відповідь з розбитого вікна висунулась бородата голова і показала нам середній палець.
– Я ТУТ ЖИТИ БУДУ! В МЕНЕ ЇЖІ НА РІК! А ВИ, СУКИ, ЗДОХНІТЬ З ГОЛОДУ ЗІ СВОЄЮ ЖМЕНЕЮ ГРЕЧКИ! ІДІОТКИ!
Він був правий. І від цього було ще прикріше. Наша жадібність нас погубила.
– Знаєш, – сказала Хвоя, відколупуючи сіль зі своєї сраки. – Матеріальне… воно тлінне. Сьогодні в тебе є тушонка, а завтра…
– А завтра в тебе знову гречка, – похмуро закінчила я. – Пішли звідси. Треба придумати новий план.
Ми відходили від дитсадка, чуючи за спиною переможний регіт бородатого жлоба і смачний звук відкривання консервної банки. Нічого, сука. Ми ще повернемось. І наступного разу запропонуємо йому цілих дві склянки. Можливо.
Піздєц. Ось одне слово, яке ідеально описувало наш стан. Тотальний, всеохоплюючий, екзистенційний ПІЗДЄЦ. Ми просрали армію просвітлених гопників, ми просрали битву за тушонку з бородатим жлобом, і, здається, ми потихеньку почали просирати глузд. Голодні, злі, і тільки величезний мішок з гречкою, який я тягнула на собі, як горб, нагадував про нашу велику, але, сука, абсолютно нездійсненну місію.
– Все тлін… – почала було Хвоя, але я її обірвала.
– Ще одне слово про тлін, і я згодую тебе першому-ліпшому мутанту, – прогарчала я.
І тут, посеред покинутої вулиці, стояв він. Шедевр інженерної некрофілії. Іржавий, побитий життям, з колесами, спущеними так, наче він втомився жити ще сорок років тому. ЗАПОРОЖЕЦЬ. «Вухань».
– Ось! – вигукнула я. – Наш бойовий кінь! Наш, блядь, лімузин до слави!
– Він… він мертвий, Дзиґо. Його душа давно відлетіла на звалище історії, – заперечила Хвоя.
– Душа – це для поетів. А нам треба їхати!
Я підійшла і з усієї сили пнула іржаві двері. Вони з жалібним скрипом відчинилися. Я закинула всередину мішок з гречкою, потім заштовхала Хвою, а потім залізла сама. Ключів, звісно, не було. Я просто роздерла панель, знайшла два дроти і, як мене колись вчили панки на Троєщині, почала їх з’єднувати. *Іскра!* Ще одна!
І тут, блядь, сталося диво. Мотор кашлянув, чхнув, видав звук, наче помираючий дідусь пукнув під водою… і завівся! Він заревів, затрусився, але він, сука, ЖИВ!
Я з реготом втиснула педаль в підлогу, і наш іржавий пепелац рушив з місця.
А потім небо потемніло. Різко. Звідкись взялись чорні хмари. Почалася гроза, така, наче Зевс з Перуном влаштували п'яну бійку. Дощ лив стіною. І ось, коли я намагалася об’їхати перевернутий кіоск, величезна, сліпуча блискавка… ВДАРИЛА ПРЯМО В НАШУ АНТЕНУ!!!