– А-А-А-А-А, Я БАЧУ ЗІРКИ!!!
– ЦЕ НЕ ЗІРКИ, ЦЕ НАШЕ МАЙБУТНЄ, КУРВО!!!
Наша мета – гігантський лось, що досі ґвалтував історію. Він був до нас задом, у найпікантніший, блядь, момент! І наше колесо-снаряд котилося прямісінько… в найвразливіше місце будь-якого самця!
Це був кінематографічний момент, гідний найкращих бойовиків!
Ми наближались! Уповільнена зйомка! Драматична музика в голові!
– ЦІЛЬСЯ В ЯЙЦЯ, ХВОЄ! ЦІЛЬСЯ, БЛЯДЬ, ПРЯМО В НИХ!
*ХРЯСЬ!!!!!!!!!!!!!!!!*
Удар. Оглушливий, вологий, такий, що навіть у нас в кабінці все стиснулось! Колесо огляду, наш авангардний болід, врізалося з усієї дурі прямісінько в гігантські, як два дирижаблі, тестикули нашого рогатого збоченця!!!
Лось застиг. Його романтичне мугикання перервалось. Він повільно-повільно обернувся. Потім його очі закотились. З його рота вирвався не рев, а тоненький, жалісливий, нелюдський, блядь, ФАЛЬЦЕТ, якого вистачило б, щоб розбити все скло у Прип’яті, якби воно там ще залишалось.
І ця п'ятиповерхова гора тестостерону з тихим, майже витонченим стогоном почала завалюватися набік і гепнулася на землю, піднявши хмару пилу.
Нокаут. Тотальний, абсолютний, нищівний нокаут.
Колесо огляду проїхало ще метрів сто і розвалилося на частини. Ми вилізли з-під уламків, побиті, але живі і охуєнно задоволені.
Саркофаг стояв. Ледве-ледве. Побитий, роздертий, наче після жорсткого групового зґвалтування, але він, сука, стояв.
Ми підійшли до переможеного ворога. Величезне тіло лося тремтіло, а з очей котились сльози розміром з відро.
Я подивилася на Хвою.
– Ти про щось шкодуєш?
– Так, – серйозно відповіла вона. – Про те, що це був не той білоруський бобер. Він на це заслуговував більше.
Ми перемогли. Ми не знали як, не знали навіщо. Але цей вечір ми, блядь, врятували. Час було шукати рештки нашої гречки. І думати, що тепер робити з цією перегодованою і психологічно травмованою горою м'яса.
Після того, як ми врятували світ, чи то пак, атомну електростанцію, шляхом хірургічної кастрації гігантського лося за допомогою колеса огляду, настав час підбивати підсумки. Перше: наш головнокомандувач тепер лежить і ридає, переживаючи найглибшу психологічну травму в історії тваринного світу. Друге: від нашого стратегічного запасу ГМО-гречки після вибуху колеса і нашої рятівної операції залишилися лише розсипані по всьому полю жалюгідні, блядь, крихти. Все. Це був кінець нашого грандіозного плану. Не буде ніякої армії, не буде походу на Київ. Буде тільки ганьба, голод і, можливо, догана від Вельможі з наступним скиданням до крокодилів, які, напевно, вже встигли вийти з депресії і зголодніти.
– Ну що ж, – похмуро сказала я, збираючи в долоню залишки нашої мрії. – Ось і все. Можемо йти додому… пішки.
– Кожен кінець – це лише початок… – філософськи почала Хвоя, але її перервав дикий, лютий вереск, що долинав з лісу.
А за ним – рохкання. Багато, сука, рохкання.
З хащів, наче демони з пекла, вивалила… зграя диких кабанів! І не просто кабанів, а кабанів, розпханих до розміру невеликого автомобіля. Вони знайшли! Вони, сука, знайшли і дожерли всі залишки нашої гречки!
Але це було не найстрашніше. Страшним було те, ЩО вони кричали.
– Традиція! Родина! Кабанячий порядок! – хрюкав їхній ватажок, здоровенний сікач з іклами, як два ятагани. Він був обмотаний колючим дротом, а на спині в нього красувався прапор, намальований болотом, на якому було зображено перекреслену веселку.
Вони оточили лежачого, плачучого мега-лося, нашого невдалого ловеласа.
– Ти… – прохрипів кабан-ватажок. – Ти ганьба лісу! Ти – збоченець! Намагався вступити в міжвидовий зв'язок з… з ЦИМ! – він гидливо кивнув іклом на понівечений саркофаг. – Це протиприродньо! Ліс для гетеросексуальних!
БЛЯЯЯДЬ?! ЩО?!?! Вони… вони з'їли ГМО-гречку і перетворились на сраних консерваторів?!
Але тут з іншого боку лісу почулося спокійне, але потужне мукання. Вийшли лосі. Багато лосів. І вони теж були більші за звичайних, але якісь… більш інтелігентні на вигляд. Попереду йшов лось в окулярах (де він їх, нахуй, взяв?!), який тримав у зубах плакат, намальований соком ягід: «Свобода! Рівність! Братерство! Любов – це любов!».
– Шановні свині, – почав він спокійним, розважливим голосом. – Ми, представники Демократичного Лосиного Альянсу, висловлюємо вам свій рішучий протест. Ваш виступ є неприпустимим проявом ксенофобії. Кожен має право на самовизначення, навіть якщо його об'єктом є бетонний моноліт. Ми вимагаємо толерантності!