І почалось пекло! Ми здерли паркан з нашого табору і приварили колючий дріт на капот! Я прихуярила спереду свою вірну лопату, як велетенський таран! З боків ми навішали іржавих листів заліза! На дах я прикріпила свій прапор на арматурині, як бойову хоругву! НАША «БОЖЕВІЛЬНА ДЗИҐА: ДОРОГА НА КИЇВ» БУЛА ГОТОВА!
Але нам були потрібні воїни! І я знала, хто нам підійде! Я повела нашу бойову машину до їхнього лігва – до найвищих дерев.
– БІЛКИ-АНАРХІСТКИ!!! – закричала я в імпровізований рупор з консервної банки. – ВОЇНИ ХАОСУ!!! ВАШ ЧАС НАСТАВ! Я, ДЗИҐА, ваша пророчиця, кличу вас! Наша ціль… – я зробила паузу, – …ВЕРХОВНА, БЛЯДЬ, РАДА!!! Ми спалимо її! Ми збудуємо на її місці величезну гойдалку з горіхами! ХТО ЗІ МНОЮ?!
Вони посипались з дерев, наче чорний дощ! Сотні маленьких, лютих тілець! Їхні очі горіли вогнем анархії! Вони з вереском обліпили наш трактор, перетворивши його на рухливе, чорне, пухнасте кубло смерті!
Я сіла за кермо. Хвоя поруч. Наша армада білок верещала від захоплення.
– WITNESS ME! – закричала я і вдавила педаль газу в підлогу!
І ми поїхали! Траса «Чорнобиль-Київ» ще не бачила такого! Іржавий, зашипований монстр, що ревів, як поранений демон, і ніс на собі орду білок-берсерків! Ми мчали! Пил! Бруд! Лють!
І тут на горизонті з’явився він. Синій, старий, побитий життям, як і все в цій країні… «AUDI 80». І мигалка на даху. Вона ледве блимала. З машини по гучномовцю пролунало кволе:
– Ва-а-адій трактара! Негайна зупинка!
Це був дільничний. Пузатий, вусатий, в розтягнутій формі. Він випередив нас і намагався перегородити дорогу. Найсумніший, блядь, блок-пост в історії.
Я подивилась на нього. Він подивився на мене.
Я не пригальмувала. Я, блядь, прискорилась!
Хвоя мовчала, лише її очі говорили: «Так закінчується порядок… не вибухом, а зіткненням з трактором».
– СІМ’Я!!! – закричала я, хоча ніхуя не розуміла, до чого це, але звучало епічно!
*ХРУМ!!! СКРРРРЖЖЖЖЖ!!! БАБАХ!!!*
Наш таран-лопата увійшов в стареньку «Ауді», як ніж в масло. Ми навіть не сповільнились! Ми протаранили, зім'яли, розірвали її на дві частини і поїхали далі, навіть не озирнувшись! Я лише встигла побачити в дзеркалі заднього виду, як з понівеченої купи металу вилазить охуївший дільничний, без кашкета, і показує нам кулак!
Наша армія білок тріумфувала! Ми пройшли перше бойове хрещення! Ми перемогли закон! Ми перемогли здоровий глузд!
КИЇВ, СУКО, ТРЕМТИ!
БІЛЧАЧИЙ АПОКАЛІПСИС ВЖЕ БЛИЗЬКО!!
Київ зустрів нас не хлібом-сіллю, а вереском гальм, панікою і тисячами телефонів, спрямованих на наше божевільне шапіто. Наш трактор «Беларусь», чорний від щільного шару білок-камікадзе, ревів і сунув центральними вулицями, як броньований сатана. Люди розбігалися, машини врізались одна в одну. Це був, блядь, не просто приїзд. Це було ВТОРГНЕННЯ!
– ТРИМАЙТЕСЬ, ХВОСТАТІ! – ревіла я, крутячи кермо, ледь не знісши пам'ятник якомусь гетьману. – ГОЛОВНИЙ ВУЛИК ВОРОГА ВЖЕ БЛИЗЬКО!
І ось він. Купол. Цей клятий, скляний купол Верховної Ради. Храм лицемірства, корупції і поганих костюмів. Він блищав на сонці, наче, блядь, насміхаючись над нами.
Хвоя, що сиділа поруч, поправила свою чорну пов'язку і з трагічним пафосом процитувала щось своє:
– Фортеця брехні, збудована на кістках надій… настав час її падіння…
– ЗАВАЛИСЬ, ПОЕТЕСО, КРАЩЕ ТРИМАЙСЯ МІЦНІШЕ! ЗАРАЗ БУДЕМО ТАРАНИТИ!
Я дала повний газ. Двигун заревів передсмертним криком. Наша чорна, пухнаста орда заверещала в передчутті битви. І наш таран – моя вірна, сука, ЛОПАТА – з оглушливим скреготом увійшов в витончену ковану огорожу парламенту!
*КРРРРРЯЯЯЯЯЯК!*
Метал зігнувся, як пластилін! Ми прорвалися на священну територію!
– В АТАКУУУУУУУУУУ!!!! ЗА ГОРІХИ!!! ЗА АНАРХІЮ!!! ЗА ВЕЛИЧЕЗНУ, БЛЯДЬ, ГОЙДАЛКУ!!!! – закричала я.
І вони пішли.
Це була не атака. Це, курва, було цунамі. Чорна, пухнаста хвиля люті хлинула на білий мармур будівлі! Вони дерлися по стінах, як демони! Вони перегризали камери спостереження! Вони закидували вікна своїми смоляними жолудями!
Але система так просто не здається.
З дверей парламенту, в ідеальному строю, вийшов ВІН. СПЕЦНАЗ! В чорній формі, з блискучими щитами, в шоломах, що робили їх схожими на бездушних робокопів! Це були ті самі хлопці, що намагалися розігнати голубів!
– ЩО, БЛЯДЬ, НЕ ДОПОМАГАЄ ВАШЕ ПШОНО ПРОТИ БІЛОК, СУЧАРИ?! – проревіла я.
Проти нашої анархічної орди вони виставили свою зброю. Величезні, сука, САЧКИ! І брандспойти! Вони намагались ловити наших воїнів і змивати їх потужними струменями води! Частина білок була змита. Кілька десятків заплутались у сітках! Здавалося, наша славна революція захлинеться в калюжі біля входу!