І тут потемніло небо.
Я підняла голову. Спочатку я подумала, що це знову гроза. Але ні.
Це, блядь, були ВОНИ.
ГОЛУБИ.
Тисячі, десятки тисяч голубів! Все небо над урядовим кварталом стало сірим і рухливим! Це була та сама Голубина Республіка, чия молода демократія похитнулася після вбивства їхнього лідера! І тепер вони прилетіли. Не з плакатами. А з помстою.
Вони побачили свого ворога. Спецназ, що колись намагався принизити їх пшоном і годівничками! В очах кожного голуба горіла класова ненависть! Це був їхній шанс на реванш!
– КУРЛИИИИИ-ЗА-ПОМСТУУУУУУУ!!!! – пролунало з неба.
І почалось бомбардування.
Люфтваффе зі смітників. Військово-повітряні сили міських дахів. Вони пікірували на голови спецназівців! Але їхньою зброєю були не бомби. А дещо набагато страшніше. Рідке. Тепле. Біло-сіре.
ГІВНО!
Це був, сука, артобстріл послідом! Щити миттєво вкрилися огидними плямами. Захисні шоломи стали ідеальними мішенями! Спецназівці почали ковзати на слизькій підлозі, лаятись і намагатися відмитись! Їхній ідеальний стрій розпався! Вони були дезорієнтовані!
Цим і скористались наші білки! Вони з новою силою кинулись в атаку! В союзі, блядь, з голубами! Фурія і чума! Земля і повітря! Анархісти і скривджені республіканці!
Спецназ був розбитий. Морально і фізично обісраний, він, відстрілюючись залишками води, почав відступати назад у будівлю.
Площа перед Верховною Радою була НАША!!!
Я стояла на даху свого димлячого трактора, як капітан на палубі флагманського корабля. Поруч зі мною сиділа головна білка-анархістка, грізно гризучи горіх, і сів головний голуб-мститель, поправляючи пір'я на грудях.
Ми перемогли. Ми захопили плацдарм. Навколо лежали покинуті сачки і брандспойти.
Хвоя піднялася поруч зі мною.
– Революція… – прошепотіла вона, дивлячись на це сюрреалістичне видовище. – Це фарс, розіграний тваринами, обісраний птахами і очолений двома божевільними. Це… найпрекрасніше, що я бачила у своєму житті.
Я закурила. Так. Це було прекрасно.
Але тепер виникло одне маленьке питання.
Ми захопили подвір’я… А що, блядь, далі?
Облога тривала вже тиждень. Наш, блядь, персональний, пухнасто-пернатий В'єтнам під стінами Верховної Ради. І це було прекрасно! Білки-анархістки навчилися відчиняти вікна і крали у депутатів, що забарикадувалися всередині, їхні срані законопроєкти, використовуючи їх як підстилку в гніздах. Голуби-республіканці встановили повну повітряну блокаду і методично обсирали будь-кого, хто намагався вийти, перетворивши площу Конституції на біло-сіре мінне поле. Депутати, у відповідь, кидалися з вікон порожніми пляшками з-під "Моршинської" і матюкалися, як портові вантажники.
Я сиділа на даху нашого бойового трактора, покурюючи і спостерігаючи за цим ідеальним симбіозом політики і природи.
– Ми це зробили, Хвоє, – сказала я з гордістю. – Ми посіяли такий хаос, який не снився навіть Вельможі! Ми, блядь, увійшли в історію!
– Так… – прошепотіла Хвоя, дивлячись на голубів, що влаштували кругову оборону на куполі. – Це Падіння Трої… тільки замість коня – трактор, а замість греків – голуби, обісрані від ненависті.
Але час було звітувати. Ми залишили наших тварин-революціонерів на самоті і вирушили в штаб, очікуючи на похвалу, ордени і, можливо, навіть премію у вигляді гарячої мівіни.
Ми помилялись.
Вельможа сиділа за своїм столом. Вона не їла. Це був найстрашніший, блядь, знак. Вона просто дивилася на старий, мерехтливий телевізор, де в новинах якийсь експерт-політолог з серйозним їбалом розповідав про "феномен аномальної агресії міської фауни".
Вона повільно обернулася до нас. У її очах була не лють. Було щось гірше – глибоке, холодне, як космос, РОЗЧАРУВАННЯ.
– Отже, – почала вона крижаним голосом. – Ви влаштували цирк. Гарний, яскравий, медійний. Мої вітання.
Я вже хотіла було подякувати, але вона продовжила.
– Про них говорять усі! 'Загадкові білки-радикали'! 'Голубиний Фронт Опору'! Їх обговорюють, їх бояться, їх, блядь, вивчають! – вона підвищила голос на півтона, від чого по моїй спині побігли мурашки. – А про мене?! Про В.С.А.С.?! Про мозок, який стоїть за всім цим?! ПРО АРХІТЕКТОРА ЦЬОГО ХАОСУ?!! – її голос зірвався на шипіння. – НІХУЯ!!! ЖОДНОГО, БЛЯДЬ, СЛОВА!!! Всі думають, що це тварини самі зійшли з розуму! Мене немає в цьому рівнянні! Моя геніальність залишилась анонімною!!!