Але щось було не так. Я чула це. Тихий, схлипуючий звук, що йшов з-під підлоги. Це плакали крокодили. Вони, мої маленькі, голодні вбивці, не отримали сьогодні свою порцію невдах! Вони сиділи там, в своєму смердючому колодязі, і ридали великими, лускатими сльозами!
– Бідні мої хлопчики, – прошепотіла я. – Сьогодні ви на дієті. Ваша мамка заслужила на премію.
Вельможа сиділа, поклавши виделку поруч з порожньою упаковкою. В її очах вперше не було абсолютної космічної порожнечі. Там була… ситість. І, можливо, навіть тінь задоволення, прихована під трьома шарами презирства до світу. Вона витримала паузу, як велика актриса.
– Отже, – промовила вона. – Анонімний хаос – це просто пердіж у вітер. Ефектно, але швидко розсіюється. Прийшов час для слави. Час, щоб ім'я В.С.А.С. гриміло, як грім серед ясного, блядь, неба! Нам потрібна медійність.
Мої вуха нашорошились.
– А що найкраще привертає увагу цих примітивних мавп? – риторично спитала вона. – Напади на їхніх ідолів. На знаменитостей. Ми почнемо з найбільших. З символів, блядь.
Вона встала, підійшла до шафи, повної якогось мотлоху, і дістала звідти книгу. Важку, курва, як цегла! Це був академічний словник української мови. Вона з глухим стуком кинула його на стіл переді мною.
– Це твоя зброя, Дзиґо.
Я з трепетом торкнулася товстої палітурки. Том праведного гніву! Лексичний кастет!
– Ваша перша ціль, – оголосила Вельможа, і в її голосі забриніла сталь. – Вєрка, блядь, Сердючка.
ВЄРКА СЕРДЮЧКА?! ЗІРКА!!! НЕ просто зірка, а ЗІРКА, НАХУЙ, НА ГОЛОВІ! Священний символ! недоторканна ікона!
– Ми… ми нападемо на неї?! – видихнула я, відчуваючи, як між ногами знову стає волого від передчуття.
– Так. Ви будете каральним загоном. Мовним, блядь, патрулем! Ваша місія – знайти її і покарати за пісні російською мовою! Це буде резонанс! Це буде скандал! Про нас нарешті заговорять!
ЄБАААААТИ МОЮ АРМАТУРУ!!!! ЦЕ НАЙКРАЩА МІСІЯ ЕВЕР!!! Карати зірку за мову словником! Це так концептуально! Так авангардно! Я схопила словник. Він був важкий від знань і ненависті! Я його навіть лизнула. Смак паперу і праведної люті!
– Хвоє, підйом! – гаркнула я. – Нас чекає лінгвістичний джихад!
Хвоя, що дрімала в кутку, підвела голову.
– Насильство над мистецтвом… це найвища форма критичного аналізу… Я готова.
Ми знайшли її біля концертного залу. Вона виходила зі свого блискучого, як яйця кота, лімузину. Величезна, в срібному, і з цією, блядь, ЗІРКОЮ на голові! А поруч її вічна супутниця – Мама, з таким суворим обличчям, наче вона щойно з'їла лимон без цукру. Це був наш час!
– В АТАКУ!!! ЗА ЧИСТОТУ МОВИ!!! ЗА ВЕЛЬМОЖУ!!! – заверещала я і, тримаючи словник наперевіс, як таран, кинулась на них!
Хвоя бігла поруч, викрикуючи рядки з власного вірша:
– "Суржик – це кров, що тече з рани націїїїїїїї!..."
Вєрка обернулася. І, блядь, не злякалася. Її брови, намальовані так, наче їх креслив п'яний архітектор, здивовано поповзли вгору.
– Дєвочки, а ви не охрінєлі, нє? – прогуділа вона своїм фірмовим баритоном.
– Мовчати, запроданко! – крикнула я. – Зараз я вб'ю в тебе солов'їну! СЛОВНИКОМ!
І я замахнулася, щоб з усієї дурі в'їбати її по голові цим фоліантом!
Але Вєрка виявилася не такою простою! Різкий рух! Вона, сука, зняла зі своєї голови цю ЗІРКУ! І вона, блядь, виявилась з гострими, металевими краями! Вона тримала її, як ніндзя свій сюрикен!
– Ти шо, на саму Примадонну руку підняла, чучундра?! – крикнула вона і з розмаху жбурнула цю зірку в мене!
*ФУІТЬ!*
Зірка, обертаючись, просвистіла в мене біля вуха і з глухим дзвоном врізалась в стіну! Це, нахуй, бойова зброя!
А Мама?! Ця стара перечниця не розгубилася! Вона зняла з плеча свою величезну, набиту чимось важким сумку і з криком "Ах ти ж, проститутка!" почала крутити нею, як пращею! *ВУУУХ! ВУУУХ!* Я ледве ухилялася!
Це була битва! Я намагалась дістати їх словником, а вони відбивалися зіркою і сумкою з консервацією! Хвоя спробувала зайти з флангу, але отримала від Мами ляпаса, від якого відлетіла на кілька метрів, класично харкнувши кров'ю! Ми програвали!
І ось фінал. Вєрка, відбивши мою чергову атаку, підскочила і з усієї сили вліпила мені ногою, взутою в туфлю на величезній платформі, прямісінько в груди! Я відлетіла, як кегля, і гепнулася на асфальт, випустивши з рук свою священну зброю!
Вона підійшла і, поправивши на голові свою зірку-вбивцю, подивилася на мене зверху вниз.
– Ідіть, дєвочки, проспіться, – сказала вона, вже спокійно. – І почитайте шо-нєбудь, крім етикеток на горілці. Шоу закінчено.