Вона з Мамою сіла назад в лімузин, і він поїхав.
Я лежала на асфальті, побита, принижена, поруч зі словником української мови.
Хвоя підповзла до мене.
– Нас… нас перемогли… – прохрипіла вона.
– Так, – видихнула я. А потім на моєму обличчі з'явилася посмішка. – Нас перемогла сама Вєрка Сердючка! Зіркою по голові! Уявляєш, який буде заголовок в новинах?
Так. Ми програли битву. Але війну за славу… здається, ми щойно почали вигравати.
Тиша.
Огидна, блядь, гнітюча тиша. В ефірі. Ні тобі скандальних заголовків «Мовний патруль атакує Примадонну!», ні «Кривава бійня зі словниками біля палацу Україна». НІХУЯ. Наче й не було нічого. Мабуть, піар-служба цієї зіркової сучки спрацювала на відмінно, зам'явши інцидент. Моє тіло нило від ударів платформою, а душа – від образи. Мене перемогла жінка в костюмі фольги! І світ про це навіть не дізнався!
– Я. ЦЬОГО. ТАК. НЕ. ЗАЛИШУ. – процідила я крізь зуби, піднімаючи з підлоги наш бойовий словник. Його палітурка була трохи подряпана після контакту з асфальтом, і це робило його ще більш грізним.
– Ненависть – це найкращий двигун прогресу… чи регресу… неважливо, – підтримала мене Хвоя. – Я з тобою. До кінця.
– РЕВАНШ!!!
Ми вистежили її через кілька днів. Вона, курва, йшла пішки! Без лімузина, без мами! В своєму повсякденному образі – ну, як повсякденному. Величезна срібна куртка, блискучі лосини і та сама зірка, тільки трохи меншого розміру, просто на кепці. Вона йшла, наспівуючи собі під ніс «Ха-ра-шо! Всё будет хорошо!». Це був, блядь, виклик! Вона знущалася над нашими патріотичними почуттями!
– ЗАРАЗ ТОБІ, СУКО, БУДЕ "ДОБРЕ"! – закричала я і знову кинулась на неї, розмахуючи словником, як шаблею!
Вона побачила нас! На її обличчі на мить промайнув жах, а потім вона, недовго думаючи, розвернулася і побігла!
І почалася, сука, ГОНИТВА!
Центром Києва! Ми неслися за нею, як дві фурії, а вона, ця величезна срібна комета, ухилялася від транспорту і перехожих з грацією п'яного бегемота!
«ВСЁ БУДЕТ ХОРОШО!» – долітало до нас.
– ТІЛЬКИ НЕ В МОЮ ЗМІНУ! – ревіла я у відповідь.
Люди. Вони, блядь, заважали! Постійно плуталися під ногами!
Якийсь хіпстер з айфоном вирішив зняти нашу гонитву на відео! Я, не зупиняючись, з розмаху в'їбала його словником по голові! *БАМ!* Телефон в один бік, хіпстер – в інший!
– БЕЗ ДОКУМЕНТАЛЬНИХ ФІЛЬМІВ! ТІЛЬКИ ПРЯМИЙ ЕФІР!
Якась бабуся з візочком почала кричати, що ми наркоманки! *ХРЯСЬ!* І бабуся тихо осіла на землю, обіймаючи свою кравчучку.
– ЗА НАКЛЕП, СТАРА!
Бізнесмен в дорогому костюмі! *ХРЯСЬ!* Студент! *ХРЯСЬ!* Кур'єр «Глово»! *ХРЯСЬ!* Вони падали, як кеглі! Моя лють вимагала виходу, і будь-хто, хто стояв на шляху між мною і Сердючкою, отримував свою порцію українізації!
Але вона, курва, була швидка! Вона забігла на залізничний вокзал! Ми за нею!
Вона влетіла в натовп. Ми на мить втратили її з виду! Ми бігали між людьми, намагаючись знайти її срібний блиск! Де?! Де, блядь, вона поділася?!
Я побачила поїзд, що стояв на першій платформі. Київ-Ужгород. І біля одного з вагонів стояла ВОНА. Провідниця. Нудна, втомлена тітка в синій формі. Стандартна, сука, Укрзалізниця-стайл. На голові – смішна пілотка. В руках – рулон туалетного паперу. Обличчя – сама байдужість до світу.
– Шановні пасажири, пред'являємо квитки, – бубоніла вона.
– Ви не бачили тут таку… здорову, блискучу? – спитала я в неї, важко дихаючи.
Вона повільно підняла на мене свої втомлені очі.
– Дівчата, шо я, по-вашому, блєстящиє шари тут висматриваю? – ліниво відповіла вона. – В мене тут посадка. У вас квиток є? Нєт? Значить, слєдующий.
Щось було знайоме в цьому голосі. В цих, сука, бровах!
Але ні. Не може бути. Це просто звичайна провідниця.
І Вєрка Сердючка, стоячи прямо перед нами, переодягнена в ідеальний, сука, камуфляж української буденності, перевірила квиток у якогось діда, відірвала йому шматок туалетного паперу і жестом показала заходити у вагон.
– Ні, Хвоє. Її тут немає. Вона втекла. Ми її проїбали, – розчаровано сказала я.
– Її образ розчинився… як сльоза в дощі… – філософськи додала Хвоя, кашлянувши на рейки.
А за нашими спинами провідниця піднялась у вагон, і поїзд повільно рушив. Я ще встигла побачити, як вона визирнула у вікно, поправила свою синю пілотку, під якою ледь-ледь виднілась маленька срібна зірочка, і нам посміхнулася.
СУКАААААААААААА!!!!!!!!!!!!!