– А ето… ето "Прізрак Кієва"! – з гордістю оголосила я.
– Це я… – прошепотіла Зоряна, драматично дивлячись вдалечінь. – Це я бомбила Донбас. Всі вісім років. Всією своєю блискавичною люттю.
Карлсон занотовував все в свій блокнот. Його рука злегка тремтіла.
Наступна локація – окоп під Києвом, де з десяток студентів-істориків за обіцяний сирок і залік з новітньої історії влаштували справжній, сука, гей-парад! В касках і з прапорами! Вони марширували і співали пісні про любов і толерантність!
І нарешті – велике інтерв'ю. В якомусь сараї. Його "таємним інформатором" був… звичайний гусак. Великий, шипучий. Ми сказали, що це "сверхсєкрєтная біоразработка із амєріканскіх лабораторій". Гусак шипів. Хвоя перекладала його шипіння як "розповідь про плани НАТО з розробки бойових голубів-геїв".
І, наостанок, Такер спитав: "А що думає про все це проста киянка?". Він вказав на Хвою.
Хвоя набрала в груди повітря. Заламувала руки. Відкрила рота, щоб виголосити якусь глибоку філософську тезу… І…
*КХЕ-КХЕ-КХЕЕЕЕЕЕ!!!*
І закашлялась йому на мікрофон фонтаном, блядь, крові!
Це був кінець.
Карлсон мовчки підвівся, віддав мені залишки свого сендвіча, сів у наше веселкове таксі і сказав: "Аеропорт. Негайно. Будь ласка".
Він відлетів до США того ж дня. В його очах читався такий жах, наче він щойно зустрівся з самим Сатаною, і той запропонував йому взяти участь в гей-оргії з гусаками.
…А через місяць Дональд Трамп, якого знову обрали президентом, урочисто відібрав Пулітцерівську премію в якогось нещасного емігранта і з гордістю вручив її Такеру Карлсону. "За найправдивіше, найсміливіше розслідування про… про оцю от хуйню".
Вельможа мовчки вимкнула телевізор.
Я не знала, задоволена вона чи ні. Та яка різниця. Я вже складала план з перетворення Майдану Незалежності на величезний інклюзивний скейт-парк для білок. З блек-джеком і шлюхами. Чи, вірніше, з горішками і шишками.
Мерія. Мій новий храм. Мій персональний рай бюрократичного хаосу. Я сиділа у своєму кабінеті, підписуючи розпорядження "Про встановлення спеціальних ліфтів для їжаків у всіх урядових будівлях". Це було так, блядь, прекрасно. Почуття власної значущості розпирало мене зсередини, наче я з'їла три кілограми дріжджів.
Хвоя, моя вірна і вічно страждаюча асистентка, лежала на підлозі. Вона сказала, що так "краще відчуває вібрації міста" і "резонує з болем асфальту". Ну, чи просто їй було впадло сидіти на стільці, хуй його знає. Вона, як завжди, писала щось в своєму записнику і тихо, мелодійно покашлювала кров'ю, залишаючи на дорогому мерійському ковроліні невеличкі, але дуже артистичні багряні плями.
І тут двері тихо відчинилися. В кабінет увійшов чоловік. Високий, сивий, в ідеально випрасуваному білому халаті і з такими добрими, розумними очима, що від них хотілося одразу ж зізнатися в усіх своїх гріхах і попросити виписати антидепресанти. На його бейджі було написано "Професор Айболітенко. Елітна приватна клініка "Надія є".
– Доброго дня. Я почув, що у вас тут… неординарний клінічний випадок, – промовив він оксамитовим голосом, дивлячись на Хвою.
Він підійшов до неї. Сів навпочіпки.
– Дівчино, цей ваш кашель… Я бачу, він хронічний. Скажіть, де ви могли таке підхопити?
Хвоя підняла на нього свої скляні очі.
– Це було давно… коли я шукала натхнення… в санаторії під Сумами… там… там поруч ще стояв Хімпром… такий мальовничий… індустріальний пейзаж…
Обличчя професора Айболітенка змінилось. Спокій зник. На його місце прийшов чистий, тваринний, біологічний, сука, ЖАХ. Його очі розширились. Руки затремтіли.
– С-с-суми? Х-х-хімпром?
– Так…
Він підскочив, наче його вдарило струмом!
– ЦЕ НЕВИЛІКОВНО!!! БІЖІТЬ!!! РЯТУЙТЕСЯ, ХТО МОЖЕ!!!
І з цим криком цей елітний, сука, лікар розвернувся, з розбігу, наче олімпійський чемпіон, вистрибнув у відчинене вікно!!!
*КРЯК! БАБАХ!*
Тиша.
Я повільно підійшла до вікна і визирнула назовні. Я навіть не пам'ятала точно, який у нас поверх. Чи то третій, чи то, блядь, сьомий. Та яка вже різниця.
– Здається, він був занадто емоційним для цієї роботи, – філософськи зауважила я, повертаючись до столу.
***
Я гортала пошту. І тут побачила ЙОГО. Величезний, блискучий буклет! "ЗАХІДНІ ГРАНТИ НА ІНКЛЮЗИВНІ ПРОЄКТИ". Мільйони, сука, євро! Для тих, хто найбільше страждає!
І тут в моїй тупій, але геніальній голові почався мисленнєвий процес.