Хто найбільше страждає від війни?
Солдати? Цивільні? Білки-ветерани? НІ! ЦЕ ВСЕ БАНАЛЬНО! Треба мислити ширше! Треба знайти тих, про кого ще ніхто, блядь, не подумав!
І тут мене осінило! ДРОНИ!!!
Бідні, маленькі, бездушні машинки! Вони летять у саме пекло! Вони бачать все! Смерть, руйнування, жах! Вони виконують накази, а потім… їх збивають! Або в них закінчується батарейка! Їх ніхто не шкодує! Вони… вони, сука, НАЙБІЛЬШ ТРАВМОВАНА КАТЕГОРІЯ! У них точно є ПТСР!
Це. Було. Геніально.
Три тижні я не виходила з кабінету. Я писала! Я, блядь, творила! 300, СУКА, СТОРІНОК наукової праці на тему "Посттравматичний стресовий розлад у FPV-дронів та його вплив на траєкторію польоту в умовах бойових дій"! Я розробила класифікацію: "синдром вигорання пропелера", "фантомні болі втраченої антени". Я навіть, курва, намалювала ілюстрації! Маленькі, сумні дрони, що плачуть маслом! Дрони, що сидять в колі психологічної підтримки! Дрони, що дивляться в порожнечу своїми камерами!
Через місяць приїхали німці. Серйозні дядьки з гуманітарного фонду. Вони прочитали мою працю. Вони плакали, блядь!
– Das ist unglaublich! – казав один, витираючи сльози. – Ви… ви перша, хто звернув увагу на страждання… техніки! Це такий глибокий, такий гуманістичний підхід!
Вони, не вагаючись, вручили мені грант! ВЕЛИЧЕЗНИЙ, СУКА, ЧЕК! НА ОДИН. МІЛЬЙОН. ЄВРО.
– Ми сподіваємося, ви використаєте ці гроші на реабілітаційні центри для дронів…
– Звісно, – впевнено збрехала я.
***
І я, блядь, використала.
Я прийшла до якогось фонду допомоги армії. "Привіт, пацани! Я хочу купити дрони". Вони охуїли.
На МІЛЬЙОН, СУКА, ЄВРО я купила ДРОНІВ!!! "Мавіки", FPV-шки, "Валькірії"! ЦІЛУ, БЛЯДЬ, АРМІЮ! І віддала їх усіх хлопцям на передову!
Наступного дня мене знову викликали до Кличка. Він стояв з ще однією медаллю. Ще більшою.
– Пані… Дзиґо! Я… я… – він знову почав свою боротьбу. – Ваш… ваш вклад в… у… і… ін… ікн… зів-клю-віст… у це, короче… безцінний! Ваші малюнки про дронів… про їхні сльози… змусили всю Європу плакати! Але найголовніше! Ви… на гроші для сліз… купили те, чим можна робити сльози ворогам!!! Ви… ВИ СПРАВЖНІЙ ГЕРОЙ КИЄВА!!!
І він повісив мені на шию другу медаль. Я тепер виглядала, як сраний новорічний генерал! Дві медалі! За пандуси для білок і за сльози дронів!
Я тріумфувала!
І лише одна маленька думка не давала мені спокою.
А що, як дрони і справді страждають? Нахуй. Забагато філософії. Час будувати інклюзивні гойдалки для голубів.
Дві медалі. Вони холодили мої груди і гріли душу. Я була не просто Дзиґа. Я була, блядь, двократна героїня інклюзивності! Я поверталась в штаб, очікуючи на що завгодно – на гнів, на подив, навіть на чергову ядерну істерику. Але не на це.
Вельможа сиділа в напівтемряві, і єдиним джерелом світла був екран її ноутбука, на якому був відкритий сайт Київської міської ради. На головній сторінці – моє їбало і новина про "нагородження видатної громадської діячки".
– Отже, "головна по пандусах для білок", – промовила вона, не обертаючись. Голос був спокійний. Занадто, блядь, спокійний. Я напружилась. – Цікавий хід, Дзиґо. Дуже… неочікуваний. Я подумаю, що з цим робити.
Вона закрила ноутбук.
– Але все це – метушня. Мерія, медалі… це все дрібно, локально. Ми знову втрачаємо глобальну перспективу. Треба виходити в маси. По-справжньому.
І вона сказала ці слова. Слова, страшніші за будь-яку погрозу ядерною війною.
– Ви заведете ТікТок. Офіційний акаунт В.С.А.С.
Кров застигла в моїх жилах.
– Ніяких облич, – продовжувала вона. – Повна анонімність. Лише дії. Хаос. Абсурд. Ваше завдання: стати зірками. Рознести цю срану платформу на шматки своєю енергією. Щоб кожен, блядь, школяр, від Львова до Харкова, знав, що є сила, яка не грає за правилами. А потім, коли ви будете на піку… ми зробимо свій хід.
***
Я сиджу на лавочці в якомусь спальнику. Хвоя стоїть з телефоном, готова знімати. Це наш перший, блядь, ролик! Це наш дебют! Треба було зробити щось яскраве! Незабутнє!
**В.С.А.С. OFFICIAL. Відео №1. #челендж #безпека #гумор**
– ВСІМ ПРИВІТ, ВИРОДКИ!!! З вами В.С.А.С., і сьогодні у нас супер-цікавий челендж! «ВІДРІЗНИ БОЙОВУ ГРАНАТУ ВІД МУЛЯЖУ!».
Я висипала на лавочку дві гранати. Ф-1. Обидві, сука, ідентичні.
– Правила прості! Одна з них – навчальний муляж. А друга… – я хитро посміхнулася в камеру, – …скажімо так, зробить ваш день набагато, НАБАГАТО яскравішим! Поїхали! Отже, чи є тут хтось сміливий, хто хоче виграти… ніхуя?!