Я озиралась. Люди, що сиділи на лавочках поруч, побачивши гранати, почали мовчки, не поспішаючи, вставати і відходити. Швидко, але без паніки, наче це звичайне явище. Якась бабуся навіть цокнула язиком, типу "знову ці наркомани".
– Добре, раз ви всі такі сцикуни, я покажу сама! Інтуїція! Дивимось! Ось ця, – я взяла одну з них, – вона якась… більш округла! Це точно справжня!
З цими словами я висмикнула з неї кільце. І, блядь, нічого не сталося.
– От, сука! Проїбала! Значить, муляж! – я розчаровано кинула її за спину. А потім взяла іншу. – Значить, ось вона, красуня!
І висмикнула друге кільце. І знову, курва, НІЧОГО!
– ЩО ЗА ХУЙНЯ?! – закричала я, трясучи гранатою біля вуха. – Нас наїбали! Тут ОБИДВА муляжі! Розходимось, кіна не буде!
Тієї ж миті, позаду мене, в сміттєвому баку, куди я кинула першу гранату, пролунав гучний… *БА-БАХ!!!*
В повітря злетіло сміття, обгортки і, здається, дохлий щур. Камера здригнулася. Я повільно обернулася.
– О. То я все-таки вгадала, – сказала я в камеру. – Підписуйтесь, ставте лайки, наступного разу будемо розбирати "Стінгер".
Перший відос пішов! Потрібен був другий! Ефектніший!
І я знала, де його зняти.
Вночі. На даху якоїсь багатоповерхівки. На задньому плані, в темряві, стояла грізна, велична установка. Наш, блядь, щит! ППО «Патріот». Якась добра військова душа дозволила нам тут "погрітись".
**В.С.А.С. OFFICIAL. Відео №2. #тверк #ППО #шахеди**
Раптом загула сирена. Повітряна тривога. Десь вдалині почулося противне дзижчання "мопеда".
І тут установка ОЖИЛА!
*ВВВВВЖЖЖЖЖУУУУУХ!!!*
З оглушливим ревом ракета пішла в небо! Від цього звуку, від вібрації, що пройшла крізь бетонний дах, моя срака, обтягнута шортами кольору прапора, почала мимоволі трястись! Це було воно! НАЙКРАЩА, БЛЯДЬ, ІДЕЯ!
– Камон, Хвоє, знімай! – крикнула я.
І я почала. Я, блядь, ТАНЦЮВАЛА ТВЕРК НА ПАТРІОТІ, КОЛИ ВІН ПРАЦЮВАВ!!!
Кожен пуск ракети був як потужний, сука, вібратор для моєї дупи! *ВЖУХ!* – і моя срака трясеться! *ВЖУХ!* – ще сильніше! Я відчувала всю міць нашої оборони своєю п'ятою точкою! Це був патріотичний тверк! Це був військовий тверк! Це, курва, було МИСТЕЦТВО!
– А-А-А! ЦЕ ЗА КИЇВ! ЦЕ ЗА ХАРКІВ! ЦЕ, СУКА, ЗА МІЙ ДЕБІЛЬНИЙ ЧЕЛЕНДЖ З ГРАНАТАМИ!
І в цей момент, в розпал мого екстатичного танцю, я подивилась на небо. Небо було всипане зірками. Точніше, якимись дивними, рухливими цятками. Супутники. Сотні, тисячі супутників Ілона, нашого, Маска.
І раптом… вони всі одночасно, на одну коротку, блядь, мить… МИГНУЛИ. Всі разом. Як одна гігантська гірлянда.
– Ого, – видихнула я, припинивши трясти дупою. – Глюк якийсь, напевно.
Я не знала. І, сука, не могла знати, що потужна вібрація від роботи "Патріота", помножена на вібрацію моєї геніальної сраки, створила якийсь унікальний, блядь, резонанс, який пройшов крізь атмосферу і на долю секунди переналаштував усю його кляту систему Starlink. І цей дивний, синхронний спалах, який я бачила… це не був глюк. Це, блядь, був СИГНАЛ. Сигнал, який полетів далеко-далеко, в холодну, темну порожнечу. Туди, де на нього, можливо, хтось дуже-дуже довго чекав.
Але я про це не думала. Я дивилася на мерехтливе небо. Потім на камеру.
– Хвоє, як думаєш, це відео набере хоча б тисячу переглядів?..
Тиша. Принизлива, блядь, ТікТок-тиша. Наше відео з патріотичним тверком на установці ППО набрало… двадцять три перегляди. З яких двадцять – це я, що передивлялась, чи гарно вийшла моя срака, два – Хвоя, що шукала в відосі метафори, і один – якийсь бот, що написав в коментарях "купи віагру недорого".
Провал. Тотальний, нищівний, алгоритмічний провал. Слава знову вислизнула з наших рук.
Я стояла на Майдані, курила і з тугою дивилась на монумент Незалежності. Всі мої геніальні плани летіли в сраку. Може, я не така вже й геніальна? Може, я просто тупа пизда з арматурою?..
– Дивись, – раптом прохрипіла Хвоя, яка стояла поруч. Вона не відривала погляду від неба. – Яка… незвичайна хмара. Срібна… і… дископодібна.
Я підняла голову.
Це, блядь, була не хмара.
Прямо над стелою, високо-високо, висіла ВОНА. Та сама хуйня, яку малюють у фантастичних фільмах! Справжня, сука, ЛІТАЮЧА ТАРІЛКА! Вона не світилася, не видавала ніяких звуків. Просто висіла, ідеально кругла, і виблискувала на сонці, як нова каструля.
– Єбаааать… – видихнула я.
*Кхе-кхе…* – схвально підтвердила Хвоя, опознавши в об'єкті саме НЛО, а не черговий плід своєї хворої уяви.
Вони, блядь, ПРИЛЕТІЛИ! На наш сигнал! На вібрацію моєї геніальної сраки! Вони подумали, що ми їх запросили на вечірку!