І саме в цей момент… в Києві знову загула сирена. "Мопеди". Я навіть не здивувалась. В цій країні навіть прибуття інопланетян не може пройти без повітряної тривоги.
І десь поруч, на одному з дахів, наш знайомий "Патріот" знову прокинувся.
Оператор ППО, втомлений вусатий дядько на ім'я Петро, дивився не в небо. Нахуя йому те небо? Він, блядь, дивився в радар. А на радарі, серед звичних, повільних міток "Шахедів", з'явилась одна. Велика. Нерухома. Прямо над центром міста.
"О, бля, завис, сука? Хитрий який. А хуй тобі, а не зависати", – подумав дядько Петро і, не довго думаючи, натиснув червону кнопку.
*ВВВВЖЖЖЖУУУУХХХХ!!!*
Я бачила це, сука, на власні очі!
Наша ракета, наш славний "Патріот", вилетіла і, залишивши по собі красивий білий слід, полетіла прямісінько в сраку цій літаючій тарілці!
*БА-БАХ!!!*
В небі розквітла вогняна квітка. Тарілку добряче труснуло, з неї повалив чорний дим. І вона… почала падати. Повільно. Незграбно. Як підбитий, курва, птах.
Вона падала. Довго-довго, сука, падала. Перетнула всю Україну. І гепнулася десь далеко-далеко… за обрієм. Десь в районі безкрайніх, диких російських боліт.
Впала. Все. Кінець контакту.
На Майдані цього ніхто, блядь, і не помітив! Всі поховалися від "Шахедів", а коли вийшли – на небі вже було чисто! Лише я і Хвоя стояли з відкритими ротами.
***
Минув тиждень. Ми сиділи в штабі. Тиша. Апатія. Навіть Вельможа мовчки грала на своїй бас-гітарі похоронний марш. І тут по телевізору, по "1+1", почався екстрений випуск новин.
"ТЕРМІНОВО! СЕНСАЦІЯ З-ЗА ПОРЕБРИКА!" – кричав заголовок.
Ведуча, з ледь помітною усмішкою, почала: "Шановні глядачі, зараз ми вам покажемо щось неймовірне. Готуйтеся сміятися. Наші східні сусіди, схоже, остаточно з'їхали з глузду і зняли в себе на Мосфільмі новий блокбастер…".
І нам показали запис.
Кабінет. Килими, позолота, все як вони люблять. За столом сидить сам, блядь, голова ФСБ. А перед ним стоять вони. Двоє. Маленькі. ЗЕЛЕНІ, СУКА, ГУМАНОЇДИ! З великими чорними очима і тонкими ручками! Вони перелякано дивляться і кивають головами на всі питання.
Голова ФСБ, з люттю в очах, кричить на них жахливою, ломаною українською мовою, яку він, мабуть, вчив по п'яним відосам Мєдвєдєва.
– ЗНАЧІТ, так, тварі зелені! ЗІЗНАВАЙТЕСЬ! Ви укро-нацистскій дєсант?! Це вас Зєлєнскій создав в біолабораторіях?!
Гуманоїди злякано кивають.
– А-а-а, так я і знав! – тріумфує ФСБшник. – І грим вам цей ваш наркоман Зєлєнскій придумав, да?! Чтоби замаскіравацца пад інапланєтян?! Очєвідно!
Гуманоїди знову кивають.
Наступний кадр. Пряма мова хуйла. Він сидить за своїм довгим столом і з кам’яним їбалом каже: "Ми только что дабавілі в спіскі на абмєн двох захвачєнних у плєн укропскіх дівєрсантов очєнь… нєстандартной внєшності. Украіна далжна атвєтіть за етот акт агрєсіі".
Запис скінчился.
Я сиділа, і в мене, блядь, не було слів.
Вони… вони прилетіли. Можливо, з миром. Вони побачили нас! А що в результаті?!
В УКРАЇНІ, БЛЯДЬ, ВСІМ ПОХУЙ! Їх збили, як сраний "Шахед", і забули! Ні новин, ні сенсацій!
А В РАШЦІ?! А там, сука, тотальна параноя!!! Вони знайшли прибульців в тайзі, притягли в Москву і вже встигли звинуватити їх у тому, що вони укро-нацисти, створені Зеленським в біолабораторіях, і включили, курва, в обмінний фонд!
Світ, блядь, збожеволів остаточно.
Хвоя дивилась в одну точку.
– Дві цивілізації, – прошепотіла вона. – Зустрілися… Одна з них проігнорувала, а інша – збожеволіла від параної. Здається, ми знову опинилися не в тому місці, але… в абсолютно правильний час.
Я мовчки кивнула. Мені раптом стало так смішно і так страшно одночасно, що я ледве стримувалась, щоб не розплакатись. Або не почати будувати ще один пандус. Для прибульців. Про всяк випадок.
БЛЯЯЯДЬСЬКИЙ ХОЛОД! І темнота, хоч в око стрель!
Новий рік підкрався, як маніяк у підворотні . На телефон приходить тільки два смс. Перше від Kyivstar: «Поповніть рахунок, злидні», а друге… від Кличка. «Шановна пні Дзиго… віт… вітага… вітаняю вас з насу… з наступ… з нвим рком!». І все. Охуєнне свято.
Посеред кімнати вже стояла, накренившись як Пізанська вежа після п’янки, моя гордість – ЯЛИНКА. Я ж еколог, блядь, я дерев не рубаю! Я її три години викопувала в Маріїнському парку пластиковою ложкою з-під йогурта, разом з корінням і шматком промерзлої теплотраси. Я тягла її на горбу через весь Хрещатик, кричачи, що це "мобільна точка незламності для дятлів" Замість горщика – вкрадений в АТБ кошик для продуктів. А на верхівці, замість зірки, блимав жовтим справжній вуличний світлофор, який я збила арматурою на перехресті, бо на зеленому світлі був намальований "чоловічок", що йде. А де, блядь, жіночка?! Де небінарна особа?! Де, сука, білка на візку?! Цей світлофор був символом патріархального гніту і шовінізму! Я застосувала до нього "гендерно-нейтральну арматурну терапію"! Гірлянда з нього вийшла зашибісь, тільки трохи сліпить