– Завіса впала... актори, обмазані брудом і провалом... кланяються порожній залі... – ледь чутно прошепотіла Хвоя, перш ніж картинно закашлятись кров'ю і м'яко осісти на підлогу. Класика. Навіть перед лицем смерті вона не зраджує своєму амплуа.
Я чекала. Секунди тягнулися, як соплі при гаймориті.
Але клацання не було.
Вельможа повільно обернулася. Вона не їла мівіну. Це був поганий, сука, знак. В її руках була лише порожня виделка, якою вона колупалася в зубах.
– Отже, – почала вона своїм замогильним голосом. – Ви не просто не захопили Європу. Ваш головний агент дезертирував і перейшов на бік ворога в особі української попси. Ваш 25-й кадр показав на всю країну чийсь волохатий зад. Це фіаско такого масштабу, що воно виходить за межі звичайного провалу і стає формою мистецтва.
Вона помовчала, розглядаючи нас, як експонати в кунсткамері.
– Ви провалили місію... Але, і це, сука, парадоксально, ви досягли іншої, не менш важливої мети.
ЩО?!
– Ви посіяли хаос. Ви довели, що навіть свиня може стати зіркою, знецінивши тим самим всю сучасну культуру. Ваше фіаско було настільки абсурдним, що підірвало самі основи логіки. В певному сенсі, це була перемога. Випадкова і тупа, як і ви самі. Тому сьогодні крокодили залишаться голодними.
Моє серце, що вже зупинилося, раптом зробило кульбіт і забилося з новою силою. МИ НЕ ЗДОХНЕМО!!! МИ ПЕРЕМОЖЦІ!!! ЯКОЮСЬ, БЛЯДЬ, НЕЗРОЗУМІЛОЮ МЕТАФІЗИЧНОЮ ПЕРЕМОГОЮ, АЛЕ ВСЕ Ж!!!
– У нас нова ціль, – продовжила Вельможа. – Менш амбітна, але не менш огидна. Офісний планктон. Ці безхребетні істоти в однакових сорочках, що продають свої душі за стабільну зарплату і каву з автомата. Їхня сила – в їхній корпоративній єдності. В їхньому… – її обличчя скривилося, наче вона з'їла лимон разом зі шкіркою, – …тімбілдінгу.
Вона вимовила це слово, як прокляття.
– Ця фальшива радість, ці тупі конкурси на довіру, ця ілюзія "дружньої команди"... Це клей, що тримає систему. Ми повинні розчинити цей клей. Знищити його. Вбити в них командний дух, змусити їх ненавидіти один одного так само сильно, як я ненавиджу оптимістів.
Її план був простим і диявольським.
– Ваша мета – влаштувати корпоратив для однієї великої ІТ-компанії. Незабутній корпоратив. З такими, блядь, конкурсами, щоб після них кожен співробітник бачив у своєму колезі не друга, а ворога, конкурента і потенційного вбивцю.
Вона кинула на стіл дві пластикові картки і кілька папірців. Наші фальшиві документи.
ЦЕ Ж, БЛЯДЬ, ШЕДЕВР!
Я підняла свою картку. На ній була моя фотографія, де я виглядала як втомлена життям повія, і підпис: **Дзиґа Вихор. Івент-менеджерка з екстремальної мотивації та неконвенційних рішень. Агенція «Стрес і Радість»**.
Хвоя, що якраз почала приходити до тями, підповзла до столу і взяла свою. Її титул був не гірший: **Хвоя Чорнобривець. Коуч з корпоративної меланхолії та екзистенційного вигорання.**
– Це ваш пропуск у саме серце ворога, – промовила Вельможа. – У вас повна свобода дій. Зробіть так, щоб слово "корпоратив" викликало у них панічні атаки до кінця їхнього нікчемного життя. А тепер ідіть. Мені треба подумати, чим годувати голубів-конкурентів – хлібом з проносним чи з щурячою отрутою.
Я схопила наші нові особистості, підняла з підлоги Хвою і потягла її до виходу. Нова місія! Новий виклик! Більше ніяких свиней і кабачків! Тільки чиста, дистильована, психологічна війна!
МИ ВЛАШТУЄМО ЇМ ТАКИЙ, БЛЯДЬ, КОРПОРАТИВ, ЩО ВОНИ НАЗАВЖДИ ЗНЕНАВИДЯТЬ СЛОВО "КОМАНДА"! Вони будуть мріяти про самотність в окремій камері! Вони будуть благати про звільнення! Хаос повертається, сучари! І цього разу він буде в краватці
Скло, бетон, і, сука, тиша. Така тиша, що аж у вухах дзвенить. Офіс ІТ-компанії. Пекло. Справжнє, дистильоване пекло, де душі не горять, а просто висихають під гул кулерів і клацання клавіатур. Повсюди бліді кроти в однакових футболках з написами "Release the Kraken" чи якоюсь іншою хуйнею, не відриваючись, дивляться в свої монітори. Їх треба було врятувати. Тобто, знищити. Роз'єднати. Посіяти недовіру, щоб кожен бачив у своєму колезі, що сидить поруч, підступного щура, готового вкрасти його рядок коду чи останній круасан з кухні.
– Моє ім’я Дзиґа, це Хвоя. Ми – агенція «Стрес і Радість». Ваш сьогоднішній тімбілдінг буде… незабутнім, – проголосила я, вийшовши на середину цього оупен-спейсу. Я одягнула діловий костюм (вкрадений з манекена), але під ним все одно стирчав прапор.