Чекаємо біля підніжжя годину, дві… Але погода остаточно псується. Небо хмуриться, хмари спускаються майже до самої підошви. Знову йде густий дрібний сніг. Всяка надія ще раз побачити вершину зникає.
По дорозі назад, коли ми були вже нижче від льодовика Комсомолець, погода стала прояснятись. Лазієв вирішує хоч як-небудь надолужити втрачене.
— Товариші, — звертається він до нас, — продемонструйте, будь ласка, підйом по висячому льодовику. Це дуже важливий епізод, потрібний мені для фільму.
Я бурчу у відповідь на таку просьбу, але всі настроєні прихильно, і ми кінець кінцем погоджуємось.
Облюбували дикий, весь поборознений тріщинами льодовик, що звисає на крутому схилі. Кулуар, у якому вміщується його верхній стовбур, розгалужується внизу двома жолобами.
Зв'язуємося один з одним вірьовкою і підходимо по правому жолобу до місця стику висячих льодовиків. І якраз у цей час з гребеня зірвалась лавина. Вона летіла високо над нами, бризкаючи осколками збитого льоду, а ми стояли серед льодяних скидів, безпорадні що-небудь зробити для свого порятунку.
Який шлях вибере лавина, яким з двох жолобів пронесуться її смертоносні маси? Від цього залежить наше життя.
Холодний вихор уже торкнувся нас, але сама лавина звертає в ліве русло і з гуркотом проноситься вниз. Ми полегшено зітхаємо. Ну, щастя наше! Спускаємося вниз. Лазієв уже упаковує апарат.
— Цікаві, — питаю, — зняли кадри?
— А я вас і не знімав.
Ми не знаходимо підходящих слів, щоб висловити наші почуття. Лазієв розуміє без слів і, посміхаючись, пояснює:
— Спочатку ви десь ховались у тріщинах, і об'єктив не уловлював вас. А коли піднялися високо, перетворилися в малесенькі, майже невидимі точки. Не було рації й знімати.
— Але ви хоч бачили, що нам загрожувало? — ще не можемо опам'ятатися.
— Як не бачити? Добре бачив і переживав. Але що я міг зробити?
Ми безжалісно лаємо себе за безрозсудність.
Уже темніло, коли ми добрались до озерця в рантклюфті, де в ніші були заховані частина речей і сухі дрова. Ми умовилися, що тут нас чекатимуть після повернення Багмут, Шиманський і інші товариші. За всіма розрахунками, вони вже давно повинні були повернутися. Але ніде не було ніяких ознак їх присутності.
— Чи не трапилося з ними щось погане? — схвильовано вигукує Фатіма.
Лазієв запалює на схилі піротехнічні свічки, які він узяв з собою для вечірніх кінозйомок. І як тільки загорілися вогні, ми почули вдалині крики. Незабаром розібрали голос Багмута:
— Привіт Україні від команди хан-тенгрівців!
Розпалюємо багаття. Через кілька хвилин на освітлену площадку з темряви виходить посміхаючись Багмут. За ним ідуть Шиманський, Коляда, Редак.
— Здорові були, хлопці, — кричить Коляда і додає співучим голосом і в риму: — Як у вас із вечерею для нас?
— Ну, можете поздоровити нас усіх, — говорить Шиманський, — нам все-таки повезло. Оглянули Хан-Тенгрі і зняли його з південного заходу і з півдня, і в хмарах, і без хмар.
Починаються жваві розповіді, і вже забуті недавно перенесені труднощі, тривоги і хвилювання…
Полум'я розпаленого багаття то грає бліками на льодинах, то вихоплює з темряви кам'яні брили скель і освітлює наші зарослі, невмивані, стомлені, але задоволені обличчя. Дрова розгорілися, весело потріскують і обдають приємним теплом. Не хочеться йти від багаття, але вже давно повечеряли, згасають останні головешки, стає холодно. Пора на нічліг.
НАПАД БАСМАЧІВ
Нам дуже хочеться ще раз піднятися на льодовик, підійти до Хан-Тенгрі, ще раз глянути на цю легендарну піраміду, придивитися, як і звідки починати її штурм.
Вранці, сидячи біля багаття, ми обговорюємо, як краще це зробити, коли раптом недалеко, по той бік озера, показується довга постать. Це Нургаджа — джигіт, якого ми відправили з кіньми на базу. Розмахуючи у повітрі папером, він поспішає до нас, стрибаючи з каменя на камінь, явно чимсь схвильований.
— Що трапилось, Нургаджа?
— Ой, біда, жолдош начальник, жолдош Фатіма, — звертається він зразу і до мене, і до перекладачки Таїрової.
Звичайно Нургаджа непогано говорить по-російському, але тепер у його плутаній мові лише зрідка проскакують російські слова.
— Кандай чон справа була, велика справа, товаришу начальник. Джантай була. Коп абидан басмач, коп милтик. Багато басмач, багато гвинтівок. Басмач багато стріляй, червоноармієць також стріляй. Один басмач абдан кайги, убитий. На, будь ласка, кагаз. — І він передав мені пакет, — швидко читай. Азир тез, тез артуу. Треба швидко в'ючитися. Коні тут.