Велика опливина з зануреними в неї обідраними стовбурами і уламками скель витягнулась язиком у ложі долини, відтіснивши на північ найближче із русел Інильчека.
Ми далеко об'їжджаємо цю опливину, щоб не зав'язнути в ній.
Піднімаємось до підніжжя піка Нансена, і картина стає ясною. Язик одного з висячих льодовиків зірвався і обрушив у долину багато льоду. Він лежить і тепер великими купами і розтає. Потік, підсилений талою водою, розмив крихкі маси, виніс їх униз, загатив сам себе і, прорвавши загату, зруйнував не тільки старе русло, але й суміжні поляни…
Нам треба ще раз старанно обслідувати підступи до Хан-Тенгрі, вивчити можливість підходу кінного транспорту ближче до південного схилу піка, відшукати Найкращі варіанти маршрутів на вершину з заходу, півдня і сходу, скласти план поетапної доставки вантажів і знайти місця для проміжних баз на льодовику.
Обладнуємо базовий табір і, не затримуючись більше в долині Інильчека, виходимо на льодовик. Рантклюфт — широка таловина між бортом льодовика і схилом, — по якому група рухалася в минулому році, — дуже змінився. На нього насунулися розколоті брили льоду, які в окремих місцях притиснуті майже щільно до схилу.
— Караванові тут не пройти, — говорить Нургаджа.
Погода стоїть дуже погана. Чіпляючись за бокові схили, повзе білястий пронизуючий туман; зверху падає якесь місиво з мокрого снігу. В таку погоду не поведеш коней і по поверхні льодовика, де під снігом приховані тріщини, моренні нагромадження.
В дуже непривабливому місці доводиться зупинятись і прив'язувати голодних тварин до каменів. Усю ніч, чуючи коней, виють вовки. Скавучать від страху наші собаки. Коні хропуть, б'ються, намагаючись одірватися від прив'язі. Під цей концерт, зрозуміло, ніхто з нас за всю ніч не зімкнув очей.
На світанку високо на лівому схилі помічаємо зелену травнисту площадку. Ну, хоч трохи підгодуємо коней. Джигіти ведуть їх через усю широчінь льодовика, але незабаром повертаються назад. Коні ще більш голодні.
— Ходу нема, — повідомляє Нургаджа.
Справді, доступ до зеленої поляни закритий обвалом. Уже зовсім недалеко до підніжжя піка. Але тримати далі коней на льодовику безрозсудно. Порадившись з товаришами, віддаю розпорядження:
— Женіть весь караван до бази! Хай відпочиває, поки ми повернемося з льодовика.
Скоро ланцюжок коней зникає з очей, а ми дивимось на залишені купи в'юків і з сумом роздумуємо, як же понести на собі таку кількість вантажу.
— Нічого, — говорить добродушно Кущенко, — як-небудь перенесемо.
І він бере на плечі великий в'юк.
Ми перекидаємо вантажі подвійними переходами: переносимо частину вантажу до чергового бівуаку, залишаємо, а самі повертаємось за рештою. Це стомлює нас і віднімає дорогий час, але іншого виходу нема.
Кілька годин ми йдемо по льодовику. На хребті, що розділяє Північний і Південний Інильчек, один за одним зводяться одягнуті в сніг і лід гіганти. Чим далі йдемо на схід, тим грандіознішим стає льодяне царство Інильчека, тим вище піднімаються вершини Небесних гір.
І знову перед нами Хан-Тенгрі, грізний Володар неба. Гостроверха піраміда його піднімається метрів на шістсот вище за своїх сусідів і не менш ніж на дві тисячі метрів над рівнем льодовика, в який він занурений своєю основою.
На цей раз Хан-Тенгрі до нас ласкавіший, ніж у минулому році, — частіше знімає хмарний убір, даючи змогу уважніше оглянути свої схили.
В ЦАРСТВІ СНІГУ І ЛЬОДУ
Сонце вже хилилося на захід, коли ми досягли південного відрога Хан-Тенгрі і на високій морені розкинули бівуак.
Ранком нас розбудило яскраве світло, що проникало в палатку. Відкриваємо зсередини запону і бачимо безкраю блакить неба без жодної хмарки. Здається, що не тільки сонце, але й весь яскравий блакитний небосхил потоками ллє сліпуче сяйво.
Навколо — безмежний сніговий простір. Усе, що ми спроможні бачити, — від найвищих гребенів, до яких звисають снігові карнизи, і до підніжжя гір, що потонули в льодяному п'єдесталі, — покрите снігом і льодом.
Така величезна кількість снігу пояснюється не тільки висотою місцевості, а й розташуванням гір. Найвищі хребти стоять тут на шляху вітрів, що несуть з заходу вологу від Атлантичного океану і Середземного моря. Схили цих хребтів першими приймають вологу, нагромаджують її. сніговими товщами і скидають потім лавинами до свого підніжжя.
Намагаємось розглянути Хан-Тенгрі.
Незважаючи на близькість, що псує його справжні розміри і форми, він і звідси вражає могутністю і відособленим положенням серед решти громад. Від самої вершини і до підошви Хан-Тенгрі складається з мармуризованих вапняків світло-жовтуватих тонів, а нижній пояс його — з темно-сірих вапняків. Подекуди виступають темно-зелені хлоритові сланці.