Але ось вітер сильніше дме нам в обличчя. Ми йдемо проти вітру, нагнувши голови, впираючись руками в зігнуті коліна. Крок за кроком наближаємося до вершини; вона стає більш полога і ніби відходить від нас. Серце б'ється, як мотор, кулаки наші стиснуті, зуби зціплені. Ще кілька кроків…
Вітер шпурляє снігом в обличчя з самої вершини. Схил, по якому ми йдемо, закруглюється.
Вище йти нікуди. Це вершина. Ми на найвищій частині снігового конуса гордовитої піраміди Володаря неба. На висоті 6995 метрів над рівнем моря. Ніхто в світі ще не піднімався на такі високі вершини!
Радість великої перемоги сповнює серце і на якісь хвилини заглушає знесилля. Ми обнімаємо і цілуємо один одного в обвітрені, небриті і давно не миті обличчя. Тюрін, який зберіг більше сил, кладе в заглиблення баночку з запискою і привалює її каменем.
Хан-Тенгрі переможений!
Внизу перед нами гігантською рельєфною картою лежить неосяжний світ хребтів, долин і льодовиків. Серед них ми впізнаємо знайомі обриси гір, льодовиків.
Ми стоїмо на найвищій точці гірської країни.
А втім… я дивлюся на південь, у бік Кокшаал-Тау. Вершини цього хребта окутані хмарою. Їх не видно. Але ще позавчора ми милувалися зі схилу Хан-Тенгрі однією з цих вершин. Схожа на величезну шапку, вона нібито увінчала весь хребет і явно тяжіла над усіма висотами на південь від Хан-Тенгрі. Промайнула думка, що ця невідома вершина, мабуть, може навіть суперничати по висоті з Хан-Тенгрі.
Що ж це за вершина? Ми вважали, що вона знаходиться на території Китаю. Але чому ніхто з дослідників досі не згадував про неї?
Тільки значно пізніше виявилося, що наші припущення були небезпідставні.
У 1943 році аерофотозйомка визначила, що всього за п'ятнадцять кілометрів на південь від Хан-Тенгрі, в хребті Кокшаал-Тау, знаходиться вершина висотою 7439 метрів, тобто на 444 метри вища за Хан-Тенгрі. Це та вершина, яку ми знаємо тепер під назвою Перемога.
З боку Хан-Тенгрі і з льодовика Інильчек вона нагадує приземкуватий зрізаний купол, в той час як Хан-Тенгрі звертає на себе увагу своєю сміливою формою гостроверхої піраміди, спрямованої в небо. Ось чому, очевидно, дослідники так довго не помічали цієї вершини.
Та все це нам стало відомо через дванадцять років.
А поки що… Поки що ми уважно розглядаємо величну панораму гір. Але хмари скоро закривають то один, то другий кусок чудової картини…
Значить, затримуватися нічого. Пора вирушати назад.
Чи треба розповідати про цей шлях? Він був ненабагато кращий, ніж підйом. Ті ж круті обледенілі схили, ті ж небезпеки, те ж напруження всіх сил. Але як би там не було, а на другу добу ми вже були на нашій базі під Хан-Тенгрі. Тут нікого немає, ми знаємо, що товариші пішли вниз, але самі йти більше не можемо. Настає реакція. В стані неймовірної втоми ми цілу добу відлежуємося. Правда, сили від цього не відновляються. Даються взнаки сотні різних подряпин і синяків, на які ми не звертали уваги при підйомі і під час спуску. Особливо турбують приморожені пальці ніг.
І все ж треба йти. На другу добу спускаємося нижче і по дорозі зустрічаємо посланих по нас коней.
Товариші поздоровляють нас з великою перемогою, але з делікатності не розпитують про шлях. Вони знають — прийде час, і ми самі розповімо про все докладно. А взагалі… що ж, взагалі нічого й розповідати, — хіба не говорить про це наш вигляд?
Тільки на головній нашій базі, біля піка Нансена, ми трохи очунюємо.
Після льодового холоду ми безмежно раді веселим зеленим лужкам, мохнатим ялинам, сонячним дням у теплій долині і вогнищам, біля яких так приємно посидіти в колі товаришів, коротаючи вечірній час у бесідах, заповнених спогадами, передбаченнями, планами на майбутнє…
— А пам'ятаєте, — каже Вася Головко, — що нам пророчили?
— Ще б пак! — вигукує Тюрін. — Костнера пам'ятаєте? «… російська експедиція не досягне вершини…»
— Я ж казав, що ці погляди про недоступність Хан-Тенгрі будуть розбиті, — зауважує Шиманський.
Так, тепер уже ніхто не скаже, що Володар неба непереможний, його перемогли радянські альпіністи, і ця перемога визнана була в усьому світі. Той самий німецький журнал, який колись надрукував сумні пророцтва Костнера, згодом вмістив докладний опис сходження. «Троє українців можуть з повним правом гордитися своїм успіхом, — писав він. — Це перша велика альпіністська справа в малодослідженому Тянь-Шані».
Розділ IV
УКРАЇНСЬКА КОМПЛЕКСНА ЕКСПЕДИЦІЯ
ДРУГИЙ МІЖНАРОДНИЙ ПОЛЯРНИЙ РІК