І товариші розповідають, що вони, спускаючись з льодовика, пробували перейти через найменше з річищ. Потрапили в глибоке місце, їх збило і понесло. На щастя, встигли ухопитися за кінські хвости.
Становище серйозне. Невідомо, на який час ми відрізані від бази, де знаходиться все постачання експедиції. Продукти у нас закінчилися, палива і сірників немає, одяг і спальні мішки у багатьох промокли.
А базовий табір — ось він, рукою подати.
Головко і Барков піднялися вище на схил і з запалом сигналізують, розмахуючи плащами, щоб нас там помітили.
Я також вилізаю на схил і в бінокль ясно бачу, що до табору приганяють коней з пасовища і тут же сідлають їх.
— Товариші, — кричить Барков, — допомога близько!
Через півгодини джигіти женуть до річки табун не менше двадцяти п'яти коней, зв'язаних поводами один з одним. Один з джигітів — Ісмаїл Койгельдинов сідає на середнього коня і вводить табун в шалену ріку. Ми з завмиранням серця спостерігаємо. Стає страшно за Ісмаїла і за коней. Однак тварини судорожними зусиллями переборюють натиск течії і, витягуючи шиї, поступово наближаються до нашого берега на півтора-два кілометри нижче. Один за одним вони вибираються на берег і з силою обтрушуються.
Незабаром Ісмаїл підганяє коней до нас.
— Давай, давай скоро! квапить він, показуючи на берег. — Бачиш, як швидко піднімається вода. Сідай на середній кінь, так буде краще. Якщо на одному коні в цю воду підеш, обов'язково пропадеш, а в середині косяка поїдеш, — нічого не бійся. Це такий старий киргизький правило.
Ми сідаємо поруч з ним в саму середину табуна, і наш «живий пліт» іде до розбурханої ріки. Рівень води з кожною секундою піднімається. Здається, ось-ось нас понесе, закрутить і розіб'є об камені. Хвилі запліскують коней; слабші вибиваються з сил і занурюються з головою в потік, але їх удержують сильніші.
Лівий берег все ближче. До нас уже біжать товариші, що залишилися на базі, і серед них я бачу старика Жуковського.
На широкій поляні біля самого табору палає багаття. Промоклі до нитки, змерзлі так, що зуб на зуб не попадає, ми поспішаємо до багаття. Зіскакуємо з сідел, квапимося сісти до самого вогню. Приємне тепло поступово зігріває нас.
НЕСПОДІВАНЕ ВІДКРИТТЯ
Але що ж все-таки з групою Павелла? Де вона?
Ця думка не виходить з голови.
Треба негайно посилати рятувальну команду.
Проте людей, які могли б почати зараз рятувальні роботи, немає. Усі повернулися в такому стані, що ледве тримаються на ногах. Відбираю найсильніших. Вирішено: зі мною йдуть Барков, Ірушкін і джигіт Туганбай, дуже витривалий мисливець, який уже не перший рік ходить з нами в горах і навчився альпіністської техніки.
З вечора готуємо все необхідне — альпіністське спорядження, лавинні лопати, які застосовуються при відкопуванні закиданих лавиною, аптечку, запас продуктів, — і на світанку вирушаємо до льодовика Каїнди на розшуки групи Павелла.
Одночасно виходить і загін Демченка, а також Абрамович і Вознесенський. Незважаючи на страшенну втому, товариші не хочуть гаяти часу. Демченко вирішив зайнятися гляціологічними роботами на Каїнди, а геологи мають намір дослідити одну з печер — киргизи кажуть, що в ній є селітра.
Лівим берегом Інильчека спускаємось до ущелини Ат-Джайляу. Це найкоротший шлях у Каїнди.
Ат-Джайляу — киргизька назва, що означає пасовище для коней. Перевал Ат-Джайляу досягає висоти 3627 метрів. З сідловини його в протилежних напрямках течуть дві річки. Обидві вони звуться теж Ат-Джайляу. Одна з них тече на південь і впадає в Каїнди, друга — на північний схід, у долину Інильчека. Ми йдемо вздовж цієї річки вгору і згодом круто піднімаємось До перевалу.
Ущелина укрита вологим снігом. Зверху мрячить, по схилах повзе туман. Коні щохвилини спотикаються і боязко поглядають на обрив, вздовж якого тягнеться єдина і дуже ненадійна стежка. Один з коней, не удержавшись на оледенілому осипу, спотикається і падає біля самого обриву. Туганбай в одну мить накидає йому на шию петлю, два інших джигіти хапаються за вірьовку. Але вага дуже велика. Поки інші підбігають на допомогу, вірьовка вислизає з рук. Кінь безпорадно ковзнув по крутому схилу, досяг краю обриву, перевернувся і з розмаху полетів на саме дно ущелини в річку. Допомогти йому вже неможливо.
У цей трагічний момент з перевалу спускається прикордонник. Він під'їжджає до нас і передає мені записку начальника прикордонної застави.
«Ваші люди, — написано в ній, — які повинні були спуститися в долину Каїнди, помилково потрапили зовсім в інше місце і тепер перебувають на заставі. Усі вони живі й здорові, але дуже охляли. Просять привезти їм одяг та білизну, тому що вони сильно обдерлись».