Розділ V
В НЕПРИСТУПНИХ КАНЬЙОНАХ САРИДЖАСУ
УЗДОВЖ НАЙБІЛЬШОЇ З РІЧОК ЦЕНТРАЛЬНОГО ТЯНЬ-ШАНЮ
У 1933 році Українська експедиція знову виїхала в Тянь-Шань. За завданням, накресленим по проведенню Другого Міжнародного полярного року, вона мала дослідити льодовики південно-східної частини Кокшаал-Тау.
І ось ми знов у своєму базовому таборі біля піка Нансена.
Яскраве полум'я багаття освітлює знайомі обличчя. Тут і наші старі тянь-шанці Шиманський, Демченко, Головко, Барков; і учасники торішньої експедиції — професори Загрубський і Жуковський, Жавжаров, Павелл, Баташов, Кюн; і дідусь Тураспек, який показував нам минулого року печеру з селітрою… Тепер він іде з нами коногоном.
Але чимало в експедиції і нових учасників.
Ось трохи похмура людина зосереджено перебирає якісь рослини.
— Перші трофеї, Михайле Івановичу? — запитує Таля Барков.
— І досить цінні, — на мить підводить той голову, і обличчя його освітлюється чарівною посмішкою. — Тільки чому ж перші?
Всі сміються. Звичайно, не перші! Адже ще в дорозі, коли поїзд тільки наближався до Тянь-Шаню, професор Котов на кожній зупинці виходив, озброєний ботанізиркою, і незмінно повертався у вагон з цілими оберемками степових трав. У нас цей запальний мисливець за рослинами і визначний учений керуватиме геоботанічними дослідженнями, які вперше включені до плану робіт експедиції. На допомогу йому виділені Барков і Щоткін, аспіранти Харківського інституту географії і картографії.
А ось до багаття підходять ще два чоловіки з польовими сумками геологів.
— Знайомились з відслоненнями, — повідомляють вони, сідаючи поруч з нами.
Це Леонід Іванович Карякін, старший науковий співробітник інституту геології Академії наук УРСР, і геолог Корнільєв. Вознесенський і Абрамович у цьому році не змогли поїхати. Геологічний загін експедиції очолює Карякін. Він, як бачимо, теж включився в роботу з ходу: зійшовши біля піка Нансена з коня, зараз же попрямував до скель.
Вперше беруть участь в експедиції геоморфологи Баташов і Гордєєв, геодезисти Кобилін і Гержула, спостерігач метеостанції Приходін, аспіранти Академії наук УРСР Храмов, Нотарєв, альпіністи Дмитренко, Чемиз, Больцов…
Біля каравану господарюють джигіти.
Ніч проводимо на базі, а вранці — в путь-доріженьку.
До Інильчека вся експедиція йде разом. Довгим ланцюгом рухаються верхові коні. Розмірено погойдуючи в'юками, за ними тягнеться караван.
Переправляємося через Інильчек. Води в річці дуже багато. Одразу ж починаються неприємності: в глибокому місці бурхлива вода збиває з коней Шиманського, Приходіна і одного з джигітів. Їх помчало, захлюпуючи водою, і тільки крутий поворот з великою обмілиною допомагає їм видертися на берег. Спальні мішки і сакви, приторочені до сідел, зірвала й понесла вода. Добре, що є запасні мішки.
Перейшовши на лівий берег річки, кожний загін відокремлюється і вирушає за своїм маршрутом.
Геологи і геоботаніки — Карякін, Котов, Барков, Корнільєв, Гордєєв, Дмитренко, Щоткін — з п'ятьма джигітами йдуть у долини лівих приток ріки Сариджас — Каїнди, Талдибулак, Кой-кап…
Переборюючи труднощі, всі вони незабаром цілком поринули в свою роботу. Котов настільки захоплюється різними мохами, лишайниками, квітами і травами, що забуває про все інше. Професор так і сипле складними для необізнаної людини латинськими назвами. Здається, розбуди його серед ночі, і він назве вам першу-ліпшу рослину земної кулі… А ось такі звичайні в нашій подорожній практиці слова, як вудила, стремена, попруга, поводи, у нього кожного разу випадають з пам'яті.
— Віталію Миколайовичу, — звертається він до Талі Баркова, — чому це моя кобила не повертається, коли я смикаю її за цей ремінь?
— По-перше, у вас не кобила, а кінь, Михайле Івановичу, — серйозно відповідає Барков. — По-друге, це не ремінь, а поводи, а по-третє, ви знову коня не загнуздали. Не бачите хіба, що під його мордою висять вудила?
— Забув, — охоче признається Михайло Іванович. — Покладіть їй в рот, будь ласка, це залізо. Я сам не можу. Вона на мене завжди косить очима і хоче вкусити.
А проте в суворих умовах гірських подорожей і Котов, і всі інші новаки незабаром набувають необхідних навичок.
Гляціологічний загін, до складу якого входять Демченко, Шиманський, Головко, Кобилін і Храмов, прямує на льодовики у верхів'ях долин Теректи, Майбаш, Саритер.
Другий гляціологічний загін — Жавжаров, Гержула, Павелл і Миронов — іде до долини Каїнди, Ат-Джайляу і Кан-Джайляу. Вони вивчатимуть ці долини і розташовані в них льодовики.