Аблайтером наші джигіти називають найближчу до Кумару долину лівої притоки Сариджасу, куди пролягає наш шлях.
Ми полегшено зітхаємо: нарешті, вихід знайдено.
Готовимо караван до виходу і — в дорогу. Майже всі ми йдемо попереду каравану й пробиваємо шлях кирками. Щоб коні не поранили ніг, гострі камені відкидаємо, а плоскі кладемо плазом. Стежка йде зигзагами. Передні коні доходять до повороту і зупиняються, чекають, поки підтягнуться інші. Потім караван рухається по дальшому зигзагу, йти одночасно по верхній і нижній стежці не можна — щохвилини зриваються камені, які можуть поранити тих, хто внизу.
Але ось осип закінчується. Починається важча ділянка, що веде до пониження в гребені. Караван затримується. Ми розшукуємо найбільш зручну дорогу і повільно виводимо коней до гребеня. Кожного в'ючного коня ведуть двоє або троє джигітів.
Так само спускаємося і з гребеня.
Спуск по осипу приводить нас до невеличкої тераси, від якої відходить до Сариджасу вузька щілина, завширшки не більше шести-восьми метрів. Її відполіровані стіни підіймаються майже на п'ятсот метрів. Вгорі, між прямовисними скелями, тягнеться маленька смужка яскраво-синього неба. В просвіті прямо на південь видно шматок правого схилу Сариджасу і за ним високий, із сніговою кайомкою гребінь.
Сонце заглядає сюди, тільки коли воно в зеніті, та й то на дуже короткий час. На дні щілини вогко й похмуро. Частина правого від нас схилу обледеніла, з нього звисають масивні льодові сталактити. В багатьох місцях лежить сніг.
Траса захаращена уламками скель, крупним і дрібним щебенем, знесеним каменепадами.
В горах ні на хвилину не припиняються руйнівні процеси. Незліченні осипи починаються вершинами своїх конусів майже біля самих гребенів. Вони ховають під собою не тільки схили гір, а й прилеглі до них частини долин.
Але й тут, серед мертвих голих скель і щебеню, є життя.
— Поглянь! — здивовано скрикує Мадике. — Яка велика квітка, мов капуста. Я ще такої ніколи не бачив.
Біля самого входу у щілину ми бачимо велику рослину. Це величезна квітка солом'яно-зеленого кольору. Зовні своєю формою, розміром і кольором вона справді схожа на капусту. А всередині прицвітка у неї велике темно-фіолетове, жорстке на дотик суцвіття.
Сосюрея покроволиста! Мені така квітка вже знайома. Ми бачили її під час однієї з минулих своїх експедицій біля перевалу Ашутер, на висоті 3860 метрів. Сосюрея зустрічається в Гімалаях, на Алтаї, Тянь-Шані і Памірі на висотах чотирьох тисяч метрів над рівнем моря. Цю квітку описало багато натуралістів, що побували на Тянь-Шані. І всіх вона не менше, ніж нас, дивувала і своїми розмірами, і тим, що росте на такій великій висоті.
Поки ми розглядаємо дивовижну квітку, Баташов збирає зразки порід. Останнім часом він погано себе почуває, але, звичайно, і не думає припиняти роботу. Допомагає йому Тахтаул.
Караван іде повільно, а Баташов весь час нагинається, відбирає зразки і передає Тахтаулу. Той бере їх і щоразу переконливо доводить:
— Слухай, товариш Баташ, їй-бог, такий камінь ти вже давав. Досить!
Я певен, що добру половину переданих йому зразків Тахтаул непомітно для Баташова розкидав по осипу.
Ввечері ми вже в Аблайтері. На рівному травнистому майданчику, залитому місячним світлом, стоять палатки. Горить багаття, чутно спокусливий запах смаженого м'яса: Тураспек і Толконбай ще під час спуску вбили двох козлів. Збоку апетитно смикають соковиту альпійську траву наші стомлені коні. Проте стомились, звичайно, не тільки коні. Ми теж ледве тягнемо ноги. Спати, спати!
Заснути однак не щастить. Ми залізаємо в мішки і вже починаємо дрімати, як раптом зовсім близько розлягається протяжне вовче завивання.
— У-у-у! У-у-у!
Почав «пісню» один, її підхоплюють інші, а потім включаються, підвиваючи щенячими голосами, молоді вовченята.
Щоб відігнати непроханих гостей, джигіти починають стріляти прямо з палаток. Який уже тут сон! Ми задрімали десь аж перед світанком, а тільки-но почало розвиднятися, знов прокинулися від дзвінких голосів гірських куріпок. Вони бігають по сусідніх осипах, несамовито покрикуючи:
— Те-ку… Те-ку… Те-ку…
Трохи далі посвистують улари — гірські індики:
— Уй-фіть… Уй-фіть… Тю… Тю…
Повне враження, що недалеко за палатками величезний птахівничий радгосп, і по його подвір'ю ходять пташниці; в кошиках у них просо, а навколо схвильовані близькою годівлею численні зграї птахів.