І ось уже прощаються з нами останні красуні ялини на схилах гір. Переїхавши село Бозщук, ми прямуємо широкою дорогою до Іссик-Кульської долини. Ліворуч високі схили передового пасма Терскей-Алатау. Вони супроводять нас аж до Каракола і тягнуться ще далі, обгинаючи весь південний берег блакитного Киргизького моря.
Далеко за нами з'являється довгий ланцюжок каравану експедиції. Він везе плоди нашої колективної праці: зразки гірських порід та окам'янілостей, ботанічні зразки, взяті на високогірній території, де ще не ступала нога людини.
У в'ючних корзинах лежать папки з записами геоморфологів, геодезистів, фотографічні документи, кіноплівки.
Цей матеріал надійде в науково-дослідні інститути і лабораторії, його всебічно вивчать. Геологічні породи піддадуть хімічним і мікроскопічним аналізам, рослинам дадуть ботанічні визначення і систематизують їх, насіння посадять у різних кліматичних і ґрунтових умовах і спостерігатимуть його розвиток, а всі матеріали і записи спостережень науково узагальнять.
І тоді ми зможемо сказати, що наша експедиція внесла і овій вклад у вивчення далекої і труднодоступної, але багатої сировинними і енергетичними ресурсами рядянської високогірної країни.
Розділ VI
У КИТАЙСЬКОМУ ТЯНЬ-ШАНІ
НА ДОРОГАХ ДО КОКШААЛ-ТАУ
Роботи Української комплексної експедиції дали можливість вивчити багато районів центрального Тянь-Шаню.
Проте лишалось ще чимало й недосліджених місць.
На південь від долини Кой-кап і на схід від тієї частини ріки Сариджас, де вона проривається через хребти Кокшаал-Тау, були найглухіші, найбільш труднодоступні кутки Небесних гір, що дуже цікавили дослідника.
Зрозуміло, що й нас туди вабило.
І ось знову загорілися неспокійні серця «старих тянь-шанців», знов починаються турботи, клопотання про організацію нової експедиції. Кінець кінцем вони завершуються успішно.
В 1934 році нам пощастило проникнути в глиб хребта Кокшаал-Тау, побувати в ряді його долин. Але цього замало. Необхідно продовжити дослідження.
Влітку наступного року ми знову в Тянь-Шані.
Експедиція на цей раз невеличка: Барков, Рижов, Тюрін, Шиманський, два кінопрацівники — режисер Печорін і оператор Лазієв — та я. По дорозі вона ще зменшується: під час автомобільної аварії тяжко був поранений Шиманський, і ми залишили його в лікарні у Фрунзе.
В Караколі беремо джигітів і носіїв. Серед них наші старі друзі: Мадике Дорбаєв, Толконбай, Тахтаул, Калик, Тураспеков… Вдруге йде з експедицією Джамболот Джанетов. Він був у нас і в минулому, 1934 році. Обличчя його здалося тоді мені знайомим. Я почав пригадувати, де зустрічав цю людину. Джамболот це швидко помітив.
— Мій твоя мал, мал знає, — сказав він. — Басмач Айбаш моя Китай собой таскав: назад наша вдвох тікала, твоя на Сариджас наша бачив.
Тоді я пригадав важкий 1931 рік, сирти, що кишіли басмацькими бандами, і двох змучених, жалюгідних киргизів, обірваних і голодних, які їхали на ледве живих конях. Один з них і був Джамболот. Зараз він помітно поправився, але такий же сухий і стрункий, носить такі ж, як і тоді, чамбари — штани з дубленої шкіри теків.
Їде з нами в цьому році і Кутан Торгоєв — орденоносець, почесна в Каракольському районі людина. Майже всі операції добровольчих бойових загонів проти басмацьких банд, що діяли в той час у глухих кутках Тянь-Шаню, очолював Кутан Торгоєв.
Погода стоїть уже осіння. Падає жовте листя, і вітер розмітає їх по вулицях міста і алеях чудового Каракольського парку.
— Треба швидше виїжджати, — кваплять товариші.
У нас уже все готове, можна вирушати, і раптом — несподівана серйозна перешкода. На вулицях міста з'являються тривожні сірі афішки. В них повідомляється, що в Каракольському районі виникла небезпека захворювання чумою.
Дізнаємось докладніше, в чому справа. Виявляється, в урочищі, розташованому на нашій дорозі, помер мисливець, який полював на бабаків. При розтині трупа нібито виявлена чумна паличка.
— Не доведеться вам, друзі, в цьому році їхати в гори, — говорять прикордонники, — район неблагополучний по чумі. Та й погода вже не для подорожей. Відпочивайте.
Для того щоб уточнити, чи справді мисливець помер від чуми, заразили кров'ю загиблого морських свинок, їх здоров'я зараз у центрі уваги всієї Киргизії. Люди, зустрічаючись один з одним, насамперед запитують, чи живуть ще морські свинки.