Незабаром стіни ущелини розсуваються, долина стає ширшою. Ось і Інильчек. З шумом мчить він свої води в Сариджас. Спускаємося до гирла Інильчека і переходимо через нього вбрід. На сьогодні досить, час відпочити. Джигіти розв'ючують коней, ставлять палатки… Раптом ліворуч від нас, у долині Інильчека, здіймається густа курява. Що це? Придивляємося і бачимо: то рухається якийсь величезний караван. Чим ближче він підходить, тим більше ми дивуємось. Попереду погоничі женуть табуни коней, за ними — топоси, — так киргизи називають яків, — верблюди, рогатий скот, вівці. За погоничами їдуть киргизи, і кожний з них веде за повід верблюда, прикрашеного килимами і кошмами, або топоса, нав'юченого дерев'яними частинами юрти і нехитрим кочовим інвентарем. Жінки в білих головних уборах їдуть на конях і на осідланих коровах. Більшість з них тримають на колінах дерев'яні колиски з немовлятами. На дворічних жеребчиках, осідланих дерев'яними сідлами з високо піднятою лукою, сидять підлітки. Мені ця картина нагадала уже віджилий звичай урочистого виїзду багатого киргизького роду.
Недалеко від нас караван зупиняється. Чоловіки спішуються і сідають відпочивати. Жінки одразу ж беруться розв'ючувати тварин, розставляють юрти, носять воду й паливо, готуються варити обід.
— Як не соромно! — обурюються Барков і Тюрін.
Ми намагаємось присоромити чоловіків і примусити їх допомогти жінкам. Але це обурює пришельців, причому не стільки чоловіків, скільки жінок; у їх поглядах — щирий подив: як можна примушувати працювати чоловіків?
Кутан поглянув на них, перемовився кількома словами по-киргизькому і сказав, звертаючись до нас:
— Ще радянський звичка не знає. Нічого, скоро мал-мал звикає.
Це були реемігранти з Китаю. Частина з них емігрувала ще в 1916 році після повстання киргизів; інші, обплутані баями і муллами, пішли за ними пізніше, в період боротьби з куркульством. Зараз вони зрозуміли свою помилку, порвали з баями і, дізнавшись, як живуть колгоспники, повертаються на батьківщину.
Наступного дня експедиція попрямувала в долину Каїнди. Звідси починається новий етап нашого маршруту — на південний схід, в глиб Кокшаал-Тау.
Гірські хребти в південній і південно-східній частині Тянь-Шаню помітно відрізняються від більш північних хребтів. У плані вони нагадують розложисті гілки з багатьма відростками, що йдуть від свого основного стовбура — Кокшаала — то вниз, на південний захід, то вгору, на північний захід… У верхів'ях долин залягають льодовики, від яких до Сариджасу стікає багато рік.
Частина цієї складної ділянки від долини Каїнди на південь, аж до перевалу Майбаш, була досліджена загонами Демченка, Карякіна і Котова в 1933 році. В наступному році експедиція пройшла весь цей район і ділянку на південь від Майбаша. Тепер же ми маємо намір пройти ще далі на південь.
Гребені гір у важких свинцевих хмарах. Починається дощ. Мокрі коні, понуривши голови і підібгавши хвости, хлюпають по глибоких калюжах. Останнє жовте листя злітає з оголених беріз. Крізь густу зливу видно ніби контури стародавніх замків, шпилі скель. Далі йти не можна. От досада!
Зупиняємось на поляні, покритій калюжами, і під заливним дощем ставимо промоклі палатки.
Над ранок температура різко знижується, починається сніг. До ранку все потопає в снігу. А він все йде та йде. Найближчих гір не видно через густий снігопад.
А тут ще неприємності: захворів Печорін.
— Підводжу я вас, — винувато говорить він. — Стаю тягарем для експедиції.
Стан його не поліпшується і на другий день. Доводиться відправляти назад товариша. Ми даємо Печоріну провідників, коня для в'юка. І він залишає нас.
А ми прямуємо далі.
Снігопади невідступно переслідують нас аж до долини Каїнди. І раптом настає різке потепління. Небо безхмарне, сонце безпощадне.
— Тянь-Шань після снігопаду! — говорить Лазієв. — Чудова картина! Обов'язково треба зняти.
І він починає лаштувати апарат. А ми — Барков, Тюрін, Мадике, Джамболот і я — виїжджаємо тим часом до льодовиків Талдибулака. Сніг уже тане. Коні насилу пробираються. Одноманітна картина. Раптом перед нами стрімголов промчались три самиці тау-теке. Джамболот стріляє, одна кізка тут же падає.
Постріли викликають детонацію. Три великих камені, підмиті потоками, зриваються із схилу і, описуючи величезні дуги, летять в долину.