Покинутість і глибоке мовчання, вряди-годи перебиване глухим відгомоном гармат, ще більше підсилювало сумовите видовище руйнування. Роздерті ранці, уламки рушниць, всіляке клоччя, а поміж тим, — моторошним контрастом, — якась дитяча іграшка, запали гранат, глибокі вирви від снарядів, пляшки, рільничий реманент, розмотлошені книжки, потрощене домашнє начиння, діри, в таємничій темряві яких вгадувалися льохи, де, можливо, лежали трупи нещасних домочадців, обгризені завзятими полчищами щурів, самотнє персикове деревце, що, позбавлене підтримки мурів, благально простягнуло руки, в стайнях на ланцюгах ще досі висіли кістяки свійських тварин, на спустошених городах — могили, між ними, заховані в високих бур'янах, зеленіють цибуля, полин, ревінь і нарциси, на сусідніх полях — хлібні скирти, на верху яких вже буяє проросле збіжжя, — і все це розітнуте навпіл напівзасипаною траншеєю, оповите запахом пожежі й тління. Понурі думки лізуть в голову воїнові в таких місцях, коли він замислюється про тих, хто ще недавно тут мирно собі жив-хазяйнував.
Бойова позиція пролягала, як я вже повідомляв, вузьким півколом довкруги села і з'єднувалася з ним рядом траншей. Вона складалася з двох відрізків: Монші-Південь і Монші-Захід. А ті, своєю чергою, були поділені ще на шість ротних ділянок — від «А» до «F». Така дугоподібна форма надавала англійцям добрі можливості для фланкування, що вони вправно й використовували, завдаючи нам важких втрат. Для цього їм слугувала схована відразу за їхньою лінією гармата, що лупила дрібною шрапнеллю, а звук від її пострілу й попадання зливався для вуха в один тон. Мов серед ясного неба на всю довжину траншеї зблискував рій свинцевих куль, доволі часто забираючи життя постового.
А тепер для початку перейдемося стрілецьким окопом, таким, як він був на той час, щоб унаочнити собі деякі, неодноразово вживані мною, вирази.
Аби потрапити на передову, коротко звану «ровом», треба пройтися одним із численних підхідних шляхів або траншей, призначених для забезпечення прикритого виходу на бойову позицію. Ці окопи, часто дуже довгі, підводять до ворога, однак їх, щоб неможливо було прострілювати уздовж, викопують зиґзаґами або хвилеподібно. Після п'ятнадцятихвилинного просування перетинаємо другу лінію, що перебігає паралельно до першої, де має тривати спротив, якщо бойовий «рів» захопить противник.
Сама ж бойова траншея, як видно з першого погляду, відрізняється від тих немічних укріплень, що з'явилися на початку війни. Це вже давно не просто рів: він тягнеться на глибині у два, а той три людських зрости від поверхні землі. Тобто оборонці рухаються ним, як підошвою шахти; коли треба вести спостереження за переднім краєм або відкрити вогонь, вони приступками або широкими дерев'яними драбинами виходять на постовий поміст — довгу лаву-банкет, вбиту в землю таким чином, що той, хто на ній стоїть, на голову вистає над рівнем землі. Кожен стрілець стоїть на помості у своєму окопчику — більш чи менш укріпленій ніші, голова прикрита верствами мішків з піском або сталевим щитом. Спостереження, власне, ведеться через крихітні бійниці, крізь які просунуті дула рушниць. Великі маси землі, вибрані з рову, валом насипані позаду лінії, що одночасно формує і захист з тилу; на цьому земляному насипі встановлені кулеметні помости. З чільного боку траншеї землю, натомість, старанно усувають, аби поле для стрільби залишалося відкритим.
Перед траншеєю багатократними лініями тягнеться загородження — покручене плетиво з колючих дротів, покликане затримати нападника, аби його можна було спокійно розстрілювати з постових ніш.
Загородження поросло високими травами, бо на спустошених полях вже селиться нова, чужорідна рослинність. Дикі квіти, що зазвичай поодиноко цвітуть серед збіжжя, взяли тут гору; де-не-де вже буяють низенькі чагарі. Заросли й дороги, хоча ще виразно видніються, рясно вкриті круглими листками подорожника. В цих хащах добре почуваються птахи — куріпки, чиї дивні кличі часто чути ночами, чи жайворонки, багатоголосий спів яких з першим промінням лунає над траншеєю.