Та вже наступного полудня цей танок набрав ще шаленіших обертів. З першим вибухом я рушив підземним переходом до другого окопу, а звідти — у траншею, де був встановлений наш міномет. Ми вели вогонь таким чином, що на кожну кульову міну, що летіла на нас, відповідали з міномета. Після того як ми обмінялись отак приблизно сорока мінами, вороже наведення, здавалось, взялося особисто за нас. Кілька снарядів незабаром ударило справа, кілька зліва від нас, що, проте, не переривало нашої діяльності, аж поки один з них не полетів простісінько на нас. Ми ще встигли в останню мить смикнути за пускову линву, а тоді чимдуж кинулися навтьоки. Тільки-но я приземлився в багнистому, обплутаному дротом окопі, як ця потвора лупнула прямо позаду мене. Несамовитою ударною хвилею мене перекинуло через жмут колючого дроту в якусь повну зеленавої багнюки вирву, одночасно засипавши зливою твердих грудок глини. Напівоглушений і безтямний, в який бік іти, я підвівся. Штани і чоботи були подерті колючим дротом, лице, руки та мундир обліплені в'язкою глиною, з довгого садна на коліні юшила кров. Досить потовчений, я пробрався траншеєю до мого бліндажа, щоби перепочити.
Поза тим міни не завдали якоїсь тяжкої шкоди. Окоп у кількох місцях завалило, розтрощило один «священицький міномет», решта, внаслідок прямого влучання, перепала «віллі Леберехта Гюнхена». Її бідолашний власник сидів уже внизу, у штольні, інакше при цій нагоді йому б точно довелося з'їхати сходами втретє поспіль.
По обіді стрілянина тривала весь час без угаву, перетворившись над вечір із-за безлічі циліндричних мін на суцільний ураганний вогонь. Ці валкоподібні снаряди ми називали «мінами з білизняного кошика», бо іноді складалося враження, мовби їх кошиками витрушують з неба. Форму їх найкраще можна описати, якщо уявити собі валок для тіста з двома короткими держаками. Вочевидь, їх випускали з особливих, схожих на револьвер пристроїв, і вони з неоковирним шелестом перевалювалися в повітрі, здалеку схожі на довгі мелені ковбаси. Вони летіли так густо, що їхні наземні вибухи нагадували спалах реактивного заряду. І хоча кульові міни були руйнівнішими, ці сильніше різали по нервах.
В напруженому очікуванні сиділи ми на входах до штолень, сповнені готовності привітати будь-якого прибульця рушницями й гранатами, однак за півгодини стрілянина зійшла нанівець. Тієї ночі нам довелося вистояти ще дві вогневі атаки, під час яких наші постові незворушно вели спостереження зі своїх місць. Щойно вогонь ущух, як численні світлові ракети осяяли захисників, що ринули зі штолень, а шалений вогонь переконав ворога, що в наших окопах ще є життя.
Попри важкий обстріл, ми втратили лише одного бійця, стрільця Дірсмана, якому ударом снаряда в його захисний щит розтрощило череп. Ще один дістав поранення в спину.
Також і наступного дня, що прийшов на зміну цій неспокійній ночі, безупинні вогняні вихори готували нас до близької атаки. Наш окоп за цей час був розбитий ущент, і через розтрощені дошки обшивки зробився майже непрохідний; частину бліндажів теж завалило.
Командир відрізку послав на передову повідомлення; «Перехоплена телефонна розмова англійців: вони точно описують, де є діри в наших дротяних загородженнях і вимагають «сталеві каски». Чи означають «сталеві каски» важкі снаряди, невідомо. Бути напоготові!»
Отож ми постановили наступної ночі як слід пильнувати й умовилися, що того, хто на вигук «Гей-гой!» негайно не назве свого імені, тут же пристрелять. Кожен офіцер зарядив свою ракетницю червоною ракетою, щоб у разі чого негайно сповістити артилерію.
І справді: та ніч видалася ще скаженішою, ніж попередня. Особливо вогняний штурм о 2:15 перевершив усі дотеперішні. Навколо мого бліндажа вдарив град важких снарядів. У повному бойовому спорядженні ми стояли на східцях штольні, а світло куцих недогарків свічок блимало, відбиваючись на мокрих, вкритих грибком стінах. Через входи сочився голубий дим, земля кришилася зі стелі. Геп! «Прокляття!» «Сірник, сірник!» «Повна готовність!» Серце лупило аж у горлі. Меткі руки зривали капсули ручних гранат. «То була остання!» «Вперед!» Коли ми кинулися до виходу, вибухла ще одна міна сповільненої дії, відкинувши нас ударною хвилею знову назад. І тим не менше: попри те, що останні залізні птахи ще спадали зі свистом, усі пости вже були зайняті залогою. Цілий феєрверк світлових ракет осяяв полудневою яскравістю завішаний густими клубищами диму передній край. Ці миті, коли вся залога в найвищій напрузі стояла за бруствером, мали щось заворожливе; вони скидалися на ту бездиханну секунду перед вирішальним показом, коли музика раптово уривається і вмикається велике світло.