Кілька годин тієї ночі я простояв, прихилившись до входу в мій бліндаж, оберненого, всупереч правилу, до ворога, й час від часу позирав на годинник, аби занотовувати перебіг обстрілу. Я спостерігав за постовим, старшим чоловіком і батьком сімейства, що стояв наді мною з наведеною рушницею, цілковито непорушний і вряди-годи освітлюваний спалахами вибухів.
Коли вогонь уже вщух, ми зазнали ще однієї втрати. Стрілець Нігюзер раптом упав зі свого постового помосту і з гуркотом скотився сходами до штольні, просто в коло товаришів, що стояли напоготові внизу. Дослідивши моторошного прибульця, вони виявили маленьку ранку на чолі і кривавий отвір над правим пипком на грудях. Так і залишилося нез'ясованим, чи смерть йому заподіяло поранення, чи це стрімке падіння.
Під кінець тієї страхітливої ночі нас змінила шоста рота. В тій химерній похмурості, яку спричиняє вранішнє сонце після безсонної ночі, ми відійшли траншеями до Монші, а звідти — до висунутої на край Аденферського лісу другої позиції, звідки нам відкрився грандіозний вид на прелюдію битви на Соммі. Відрізки фронту зліва від нас були оповиті білими та чорними хмарами диму, вежами здіймалися один коло одного важкі вибухи снарядів; над ними сотнями здригалися, розриваючись, короткі спалахи шрапнелі. І лише барвисті сигнали — німі заклики до артилерії — давали знати, що на позиціях ще є життя. Вперше тут я побачив вогонь, який можна було порівняти хіба що з природним явищем.
Коли ми ввечері нарешті зібралися відіспатися, надійшов наказ перевантажувати важкі снаряди в Монші, й цілу ніч довелося даремно чекати на загрузлу десь вантажівку, допоки англійці навісним кулеметним вогнем і шрапнеллю, що мела по дорозі, здійснювали різноманітні й, на щастя, безуспішні замахи на наше життя. Особливо дратував нас один віртуоз кулеметної стрільби, який випускав свої черги так стрімко вгору, що кулі, прискорені земним тяжінням, падали прямовисно вниз. Відтак ховатися за мури не мало сенсу.
Цієї ночі противник подав нам приклад надзвичайної ретельності свого спостереження. На другій позиції, приблизно за дві тисячі метрів від ворога, перед ще недобудованою складською штольнею, нагромадили купу крейди. З цього англійці зробили, на жаль, правильний висновок, що вночі цей пагорб маскуватимуть, і випустили по ньому залп шрапнелі, яким і справді важко поранило трьох бійців.
Над ранок мене знову вирвав зі сну наказ вести мій рій на відрізок «С» для шанцевих робіт. Мої чоти були розподілені у складі шостої роти. Я з кількома людьми пішов до Аденферського лісу, щоб приставити їх до рубання дерев. На зворотному шляху до окопу я зайшов до свого бліндажа, щоб півгодинки перепочити. Та марно: в ці дні мені не судилося безперешкодно поспати. Щойно я визувся з чобіт, як зачув з боку узлісся, що наша артилерія якось дивно пожвавіла. В цю мить на вході до штольні виринув мій ординарець Пауліке і заволав униз: «Газова атака!»
Я вихопив протигаз, встрибнув у чоботи, підперезався, вибіг назовні і побачив, як велетенська хмара газу щільним білястим туманом нависла над Монші й, несена легеньким вітерцем, насувається на пункт 124, що лежав у долині.
Оскільки моя чота здебільшого перебувала на передовій, а атака була вельми ймовірна, часу на роздуми не було. Я перестрибнув через загородження другої позиції, побіг уперед і незабаром уже опинився в самісінькій газовій хмарі. Разючий запах хлору переконав мене, що тут ідеться не, як я подумав спочатку, про штучну димову завісу, а про справжній сильний бойовий газ. Отож, я надягнув протигаз, але одразу ж його зірвав, бо біг так швидко, що через нього мені бракувало повітря; та й скельця вмить запотіли і через них нічого не було видно. Все це вельми мало нагадувало «навчання з газової атаки», які я й сам доволі часто проводив. Позаяк мені закололо в грудях, я намагався, принаймні, якомога швидше пробігти крізь хмару. На краю села мені довелося пробиватися крізь ще одну щільну заслону вогню, розриви якого, увінчані множинними хмарами шрапнелі, тягнулися довгим, рівномірним ланцюгом над запустілими, ніким не ходженими полями.
Артилерійський вогонь на подібній відкритій місцевості, де можна вільно пересуватися, має цілком інший фізичний і моральний вплив, ніж у населених пунктах чи на позиції. Отож, я вмить переметнувся через лінію вогню і опинився в Монші, вкритому суцільним шрапнельним градом. Злива куль, вигорілих снарядів й запальників із сичанням періщила по гіллі фруктових дерев у здичавілих садах, ляскала об мури.